Павло Скоропадський. Виктор СавченкоЧитать онлайн книгу.
на Київ. Зіграла свою роль і нечисленність вільних козаків, що виявили бажання перейти під булаву Скоропадського. Міфом виявилися твердження козацьких ватажків про багатотисячні козачі підрозділи (100 тис. вільних козаків), якими по всій Україні керувала Генеральна рада. Скоропадський зізнався: «Деякі мої помічники, особливо Полтавець, страшенно блефували, намагаючись показати, ніби вони керують величезною і сильною організацією».
18 грудня Скоропадський виїхав на внутрішній фронт для керівництва роззброєнням збільшовичених частин.
Скоропадський довідався, що Петлюру було відправлено у відставку з поста військового секретаря та виведено зі складу Генерального Секретаріату, що місце його посів Микола Порш, якого багато хто вважав «майже більшовиком». Головною турботою Порша на посаді військового міністра стала несвоєчасна організація нової армії УНР на добровільній платній основі. Прем'єр Винниченко виступав за перехід армії на міліційну систему, за створення нової армії за зразком швейцарської міліції.
Відставка Петлюри та призначення Порша викликали роздратування Скоропадського. Обурило його й призначення головнокомандувачем військових сил в Україні полковника Ю. Капкана. «Ліваки» із Центральної Ради ініціювали гоніння на «підозрілих» офіцерів і генералів, що вже більше місяця служили вірою і правдою в армії УНР. Острах «повторення корніловщини в Україні» викликав до життя новий наказ про зменшення офіцерських резервів при штабах округів, про прийом до армії УНР лише тих офіцерів, які мали рекомендації від солдатських полкових рад, де вони служили. Командувач Київського військового округу штабс-капітан соціаліст М. Шинкар казав, що соціалістичний уряд не хоче використовувати корпус Скоропадського для оборони від наступу більшовиків: «Боїмося, що він схоче стати гетьманом!»
24 грудня Скоропадський вирішив залишити командування корпусом. Генерал подає суб'єктивну інтерпретацію причин свого кроку: «…чи не хоче Секретаріат, побачивши, що справи в мене налагоджуються, псувати мені справи і добитися того, щоби і мій корпус за таких умов почав розкладатися та бешкетувати… Я зрозумів, що тут на перешкоді моя особа та побоювання зростаючої ролі, яку я починав відігравати… Наслідком такого ставлення був певного роду саботаж мого корпусу з боку українського політичного центру. Я ясно бачив, що цей саботаж призведе до розвалу корпусу і до катастрофи…» Однією з причин відставки генерала була обструкція офіцерів-українців корпусу та лідерів вільних козаків після того, як вони дізналися, що Скоропадський балотувався до Установчих зборів від блоку реакційних російських земельних власників. Самовідставка Скоропадського поглибила самодемобілізацію, анархію та хаос у військах Правобережжя. Хворобливе честолюбство та амбіції призвели Скоропадського до самоусунення від боротьби у страшні для України часи, коли зі сходу та заходу на Київ насувалися більшовицькі частини.
4