Невідоме Розстріляне Відродження. АнтологияЧитать онлайн книгу.

      Проти мого вікна дріма дебелий граб,

      Мов сніжаний вівтар, чи сніжана каплиця,

      На кождому сучку горбляться пальці лап,

      Одягнені немов у білі рукавиці.

      Метуть сніги з Різдва – шляхи на Новий Рік

      По заячих слідах, по ранковій пороші;

      Стоїть ставок стрункий, мов виметений тік,

      І дні стоять такі сліпучі і хороші.

      Настане синя ніч – синіє білий сніг

      І кругом замерза вода у ополонці,

      І місяця сіяє вигострений ріг,

      Мов бризок золотий закриженого сонця.

      Проступило небо зорями,

      Місяця погнувся лук,

      Обрій заснувавсь прозорями,

      Мов павук.

      І земля стоїть дзвіницею,

      І вода, як в вікнах шкло,

      Віз прищуливсь над криницею

      І вмочив своє жало…

      Розпростерлась тиш лелекою

      І крилом укрила все,

      Лиш луною недалекою

      Дзвін ручаю донесе.

      Та от ми ще – непокаяні —

      Обійнявшись обіруч,

      Ходим місяцем осяяні,

      Котим зоряний обруч.

      І куди його докотимо

      До ранкової зорі,

      Срібно-сугими золотами,

      – Огнесерді котарі?

      На чотири вітри піду,

      Проти бурь випну груди,

      Одімкнуть списи кров руду

      І тиша луни розбудить.

      Заблисне далеке місто

      Шпилями і маківками,

      Хрестів церковних намисто

      Візьметься блискавками…

      Постукаю у браму патерицею,

      Як перехожії старці,

      І стануть хмарою над столицею

      Сполохані горобці…

      Купальські білі берези

      І пахощі чебрецю…

      Хто проведе леза

      По чистому цьому лицю?

      Хто розвіє тумани

      Казок старих

      Незачарованим гляне

      У нетра їх?

      Хто, папороть дивну зірве,

      І знайде зілля розмаю,

      Хто луни з корінням вирве

      Глибокому гаю?..

      …Купальські білі берези,

      Безсмертники, чебреці…

      Чиї відзначаться леза

      На чистому цьому лиці?..

      День легкий, як шовкова тканина,

      Затопився теплим, теплим злотом:

      Доспіває буйних жнив калина

      Під поломінним, соняшним льотом.

      Налилися літові груди,

      Повні вщерть і тепла, й молока;

      Небодар обезтямлено блудить

      Під регіт Лісовика.

      За лунами – луни й пів-луни,

      Лісами, долинами, яром

      Розлогими хвилями суне

      Глум над Небодаром.

      Втішно, і тепло, і легко

      Миється літневий