Сто днів. Левіафан (збірник). Йозеф РотЧитать онлайн книгу.
видалося добрим знаком, що ворожка ще в палаці. Її привела покійна імператриця Жозефіна. Як і все, що походило від неї, стара Вероніка Казимир теж була добра. Імператор виразно пригадував ту гладку стару бабу і з надією чекав її.
XVIII
Про колишню господиню, небіжчицю імператрицю Жозефіну, яка часто з’являлася Вероніці Казимир у сновиддях, вона зберігала вдячний і шанобливий спогад. Тоді вона була звичайною пралею, але ще замолоду стала напрочуд доброю ворожкою на картах. Ще коли великий імператор був консулом, Вероніка Казимир вичитала на картах, що йому судилося носити корону. Відтоді її не раз ушановували, і то більшими, на її думку, почестями, ніж якого-небудь достойника, міністра чи маршала. Від часу до часу вона провіщала майбутнє й імператорові. Вона була першою пралею імператорського двору. Вероніка Казимир мала дбати про сорочки з блакитного шовку і мережані хусточки першої імператриці й про цупкенькі білі шовкові сорочки та батистові хусточки другої. Долю імператорського дому вона вичитувала з карт, а інколи з білизни, яку давали їй щовечора. Під її суворим контролем перебували тридцять чотири пралі і обслуга ванних кімнат. Вона любила військовий послух і за довгі роки служби навчилася мовчати і не ляпати зайве язиком, дарма що від природи була балакуча.
Щовечора, перше ніж лягти спати і вже роздавши білизну підпорядкованим їй слугам і служницям, вона сідала за великий стіл, що тієї пори, самотній і врочистий, стояв у їдальні, де вже панувала тиша, – адже їй треба було дуже багато місця для карт, – і працювала з кількома різними колодами, дотримуючись якоїсь складної системи. Інколи такої пізньої пори збиралися й слуги. Вузький і довгий чорний стіл з ебенового дерева з лискучою полірованою стільницею справляв похмуре, моторошне враження і скидався на катафалк. Вероніка сідала за ним і розкладала карти. Дзиґарі на різних вежах починали бамкати північ. Тоді вона сиділа нерухомо й чекала, поки відбамкають усі дзвони. Зрештою складала різні колоди карт докупи, перев’язувала їх старим засмальцьованим шнуром і підводилася, не сказавши ні слова. Ніхто й не запитував її. Вона вкрай рідко виказувала таємниці горішнього світу, з яким підтримувала такі тісні зв’язки.
Від миті повернення імператора Вероніка чекала, поки її покличуть до нього. Тепер вона почала запитувати карти вже не про долю імператора, а про свою, тобто чи не забув її імператор протягом своєї відсутності. «Ні!» – казали карти.
Проте сьогодні Вероніка була приголомшена й майже злякалася, коли їй наказали йти до імператора. Вона стояла у великій пральні серед своєї челяді, то була пора, коли вона збирала всіх своїх підлеглих, чекала слуг із кошиками білизни й тримала в руці папірець, де були записані доручення, накази, догани й застороги. Вероніка одразу заквапилася до своєї кімнати. Треба було піднятися сходами, і її короткі гладкі ноги долали по дві сходинки зразу. Забігла до кімнати, підступила до невеличкого овального дзеркала між двома свічниками на столі, запалила свічки, одягла тільки-но накрохмалений чепчик, сіла й заходилася куцими сильними