Сто днів. Левіафан (збірник). Йозеф РотЧитать онлайн книгу.
вона викручувала і чистила щіткою різний одяг, притискала щосили дерев’яний валик до скрученого жмута, потім розкручувала його і вішала на мотузки, що, незліченні й грубі, обплітали простір, створюючи дивовижну мережу, другу, делікатнішу стелю з мотуззя. Опівдні білизна вже лежала на широкому столі, висушена, складена, зв’язана, і чекала на своє воскресіння. Тоді Анжеліна, як навчили її вдома, набирала повний рот води і порскала, роздуваючи щоки, на шовк, полотно і батист. Потім дужими руками водила праскою, всередині якої жаріло деревне вугілля. Прикладала, щоб перевірити нагрівання, змочений палець до дна праски й раділа, почувши сичання. Починала прасувати: спершу цупке полотно, потім ніжний шовк, далі батист, наостанок складені багато разів комірці та манжети. Їй здавалося: що ревніше вона працює, то ближче підступають до неї дами і пани, та й сам імператор. Сорочку, яку вона прасує саме цієї миті, можливо, вже завтра вранці одягне імператор. Його сліпучі білі штани вона натирала особливою незмивною жирною крейдою. Завдяки її завзяттю вони завжди яскріли, мов свіжий сніг.
Траплялися дні, коли Вероніка Казимир раптом з’являлася незвичайної пори, і то в незвичайному вбранні. Тоді молоді пралі нараз припиняли співати. Всі знали, що Вероніка щойно ворожила на картах якійсь високій особі. Вона була у важкій чорній шовковій сукні, а на шиї на важкому золотому ланцюжку мала отруйно-зелений чарівний камінь – нефрит, теж подарунок імператриці Жозефіни. Вона стояла, опасиста, незграбна і врочиста, у випарах пральні перед молодими дівчатами в білому вбранні й видавалася справжньою чорною жрицею великого імператора. Які ґвалтовні події могла вона напророчити сьогодні? Долю якої частини світу вона передбачила щойно?
Двічі на тиждень Анжеліні наказували прибрати в палаці ванні кімнаті. Спершу вона йшла у ванну імператора. Бачила на підлозі свіжі сліди його мокрих ніг. Удихала запах його тіла з вологих рушників і, заціпенівши, довго стояла, приголомшена, на місці, забувши про обов’язок. Інколи набиралася незвичайної сміливості й пригортала рушник до серця, побожно й потай цілувала полотно і, дарма що була сама, червоніла. Вона любила найменший зі слідів імператора. Проте боялася випадково зіткнутися з ним. А втім, із гірким розчаруванням у серці, немов він сам пообіцяв їй прийти й не дотримав слова, кінець кінцем, виходила з його ванни. Була знищена і водночас ощасливлена.
Одного разу їй потрапила до рук звичайна солдатська хусточка, якою інколи користався імператор, як і кожен у його армії. То була велика носова хусточка з цупкого полотна. Червона широка кайма обрамляла блакитну середину, яка зображувала географічну карту. На карті всі місця, де воював імператор, були позначені червоною фарбою. То була географічна карта простого імператорського солдата.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно