Інтронізація. Михайло НечитайлоЧитать онлайн книгу.
одразу ж з’явилася з яблуком у руках.
– Летюк приніс, – повідомила.
– То й що? – не зрозуміли.
– Сорт «Розмарин». Давній сорт, – пояснювала, – дуже давній. Але подекуди вирощується. Дуже мені смакує. Дякую Летюку, замовив, служба доставила. І доки ви десь лазили цілу ніч, ми вже їх скуштували й давно спимо. Раджу й вам зробити те ж саме.
Стояла й сміялася.
Гвіам похнюплено пішов, а Джо сів на диван. Летюк сів навпроти.
Сиділи й дивилися одне на одного.
– Ти їж, їж яблуко, – порадив Летюк, – воно дуже смачне.
Не дотулився. Поклав на столик, потер рукою підборіддя.
– Тепер зрозумів, що таке розмарин при розумі? – допитувалася колежанка.
– Ні, – щиро й сердито відповів.
– Розум має не просто бути, він має повсякчас тремтіти, аби не шукав ніхто розмарин по ночах, коли достатньо одного поруху до телефону. Розум має бути хитрим. Щоб людина досягала цілі найкоротшим шляхом, не плодячи надмірностей та проблематики. Бритва Оккама – це ж не принцип, це фактор розтину розуму.
Та й закрила двері.
Сиділи навпроти одне одного – Джо та Летюк.
– Розітнув, кажеш, розум? – похмуро запитав Джо.
– Просто подумав, – почув відповідь.
– А я, значить, не подумав, тупо побіг виконувати свою дурість? – хмурнів і хмурнів.
– Ні, ти теж мислиш. Але значно дрібнішими категоріями. Не винахідливо. Тому йдеш довше, або взагалі дуже звивистою дорогою. Тобі не вистачає масштабності. Всеохопності не вистачає. Ти починаєш блукати навпомацки, бо з одного краю світу не бачиш іншого, щоб визначити найкоротший шлях.
– А ти бачиш?
– Я – бачу, – потвердив Летюк. – У крайньому випадку стараюся бачити. І не рушаю, доки не окину поглядом усе.
– Дивися, не осліпни, – порадив Джо. – Бо інколи вибухає перед самими очима. Несподівано.
– Можна передбачити все, – не погодився Летюк. – Навіть несподіваний вибух. Бо все має закономірність. І все випливає з того, що було перед ним. Тільки вивчивши історію, можна творити її далі. Інакше витвориш трагедію.
– Трагедія теж історія, – знав і Джо основи наук та філософії.
– Не заперечую, – стенув плечима опонент, – але коли історія складається з одних трагедій, то є трагічна історія. А має бути націлена в майбутнє.
– Яблука сорту «Розмарин» – це майбутнє?
– В конкретному випадку – так.
– А мій розмарин – трагедія?
– Ні, просто недоречність, – звівся Летюк, збирався йти спати.
Вже аж з сутінків коридору повернувся назад.
– Хоча якщо ти закохався в Суррену, – додав, – то таки трагедія.
– Бо ти її зманив своїми яблуками? – зло перепитав Джо.
– Ні, я не збирався її зваблювати чи зманювати, я просто швидко й у потрібному напрямку вирішив поставлене завдання й мимоволі перевернув історію.
– Яку в біса історію ти перевернув?
– Історію твого кохання, Джо. Якщо така була.
Пішов, тільки лінолеум поскрипував під його капцями.
Та Джо наздогнав.
– Як ти здогадався відносно яблук? – перепитав,