Перші півні. Остап СоколюкЧитать онлайн книгу.

      – За ними, – стомлено гаркнув Захар. Він тримався за плече.

      Вона сиділа на березі поривчастої гірської річки. Була юна весна. Під себе дівчина підстелила невелике покривало і якомога зручніше вмостилась на ньому. У руках тримала книжку. Довкола – ні душі. Лише гори та дерева, схилившись з урвищ над річкою, оточували її. Старі гори, в яких і почались колись Часи Загрози, з яких і виринула Нечисть. І багато-хто тоді звинувачував людей, котрі тут жили в гріховності. І багато хто проклинав їх, сам породжуючи нечисть. А гори змовчали. Гори і зараз не подавали голосу, занімілі, задумливі, старі.

      Дівчина на березі може й відчувала себе якоюсь крихітною часткою цих велетів, але не надавала цьому великого значення. Гори та й гори. Це був її дім, в будь-якому разі. Сказати по правді, чи могла вона пам’ятати про Часи Загрози? Що вона могла пам’ятати? Для неї були важливими інші речі. От хоча б книжка, яку проте дівчина читала не довго, звернувши всю увагу на річку. А річка… глибока і поривчаста, переходила в спокійну і ніжну. Вона дивилася на неї. Вона дивилася. На неї.

      Здавалося юній дочці гір, що в річці приховано саме та упокореність, напоєність, що так гаряче шукає вона. Та розважливість, яку потребує вона, вічна втікачка від свої думок. Та покірність, що так потрібна вічній втікачці. І шукалося юній дочці в річці.

      Вона дивилась на неї. Вона – на неї.

      «Скажи як? Покажи? Я втечу за тобою».

      Річка змовчала. Річка мовчала.

      Вони зупинились в закинутій хатинці, котра знаходилась зовсім не окрай села. Та люди вважали її проклятою і здавалося навіть, що сусідні будиночки відхиляються від неї. Говорили, мовляв, колись давно господар зарубав там свою жінку з дітьми, а потім зник. Вбивцю так і не знайшли. Відтоді щось жахливе діється в тій хатині…

      Даниїл із Захаром оглянули помешкання і радо погодились там жити. У відповідь війт лише почухав потилицю і пішов. Він знав, що це був лише зайвий привід… І без того зайвий.

      Дан підійшов до брами і зупинився. На подвір’ї загавкав пес. Юнак вирішив почекати біля хвіртки, допоки на галас не вийде хтось із хати. Він не помилився – незабаром в дверях з’явилась дівчина. Вона поглянула на чужака з недовірою, наморщивши своє красиве обличчя. Дан сміливо відповів посмішкою: