Верифікація вічності. Олександр МеньшовЧитать онлайн книгу.
мені слова іншої людини. Точно їх вимовити не зможу, але сенс такий: «Усі ми самі себе визнаємо за великих істориків, і великих географів». Ану від себе додам – ще і політиками… причому мудрими та справедливими.
– Овва! Хто таке міг сказати? – поморщив ніс Махницький. Він теж налив собі в келих бренді.
– Грибоєдов.
– Грибоєдов? Це хто?
– Дипломат часів Російської імперії… Служив десь в Персії.
– Не чув, – Валентин зробив своє лице непроникним. – Хоча сказав він явно влучно.
– Ну що, вип’ємо за здоров’я іменинника? – запропонував Зінкевич.
– Жиймо! – швидко відповів Коган, піднімаючи свій келих.
Випили. Помовчали. Коган в цей час неквапом дістав кисет з тютюном, набив люльку. Весь цей час приятелі обмірковували кожний щось своє.
– Подобається мені твій подарунок, – неголосно промовив Коган, кидаючи погляд на Дмитра. – Отож вміють робити…
– Британці! – піддакував Комраков.
– Даремно іронізуєш, – відповів Махницький. – Вони хлопці з головою. Разом з американцями добре нацистів притиснули. Усю верхівку з Гіммлером під шумок швиденько заарештували і відвезли до себе. Ті думали, мовляв, раз мир уклали, то все гладенько, а тут – цабе! Та ще союзники і німецьких учених утягнули, та їх нові розробки…
– Притиснуть то, може, і притиснули… і потягнули… можливо… а все ж зараз Німеччина де? У лідерах! – Комраков витягнув сигарети і закурив.
– В лідерах! – Махницький аж підстрибнув. – Звичайно! Їх адже не бомбили і будівлі не підривали, як у нас! Усе ціле: і заводи, і фабрики… і… і…
– Але контрибуцію вони досі виплачують. А це дуже б’є по кишені звичайного німця, і життя для нього, як бачиш, снігом не стелеться… І між тим, вони геть які авто роблять!
– Авто? Ну, як на мене – краще італійських немає, – тут же заперечив Махницький.
– Нісенітниця! Це ти так говориш, бо запорізькі «Фіати» штовхаєш в усі боки. Он і Котова такий же як ти пройдисвіт обдурив. Засунув йому «Панду».
– Та й що? Та це авто, що саме продається у нас швидше, ніж ти зараз вимовиш «Бгаґавад-ґіта»!
– Що? – не розчув Комраков.
– Люди беруть – і не гидують, – продовжував свою тираду Махницький. – Навіть хвалять!
– Не вміємо ми досі самі добрі машини робити, – якось засмучено просипів Коган, посмоктуючи люльку. – Своєї голови завжди бракує. Або, бачиш, погані попи нас хрестили. Ось і заводи всякі розумники викупляють, та багатіють на таких телепнях, як ми.
– Машини, як машини. А ось наші мотоцикли – вищий клас! – посміхнувся Зінкевич. – Тут я готовий сперечатися з кожним. Торішній «Бубка» – в трійці лідерів. Признаюся, я не прихильник ганяти по дорогах, але коли дали проїхатися – «захворів»! Друзі, це таке… таке задоволення… Мене знайомі звуть на завод до Києва приїхати. Говорять, що зараз вдалий контракт уклали з «Wanderer» на постачання якихось частин. Нібито планують модернізувати «Дніпро» до кінця року. Для ендуро… Пропонують на ньому потім на полігоні