Стань сильнішим. Брене БраунЧитать онлайн книгу.
бути точною. Ми познайомилися, коли обоє працювали рятувальниками й інструкторами з плавання. І хоча я все ще щотижня плаваю, це радше для підтримки тонусу. Однак Стів був перспективним плавцем, він грав за університетську команду з ватерполо і досі серйозно займається плаванням. Я оцінюю різницю наших здібностей таким чином: він робить маятниковий поворот, я ж дотепер торкаюся дна, опинившись біля бортика.
Одного ранку, ще до того, як наше плем’я прокинулося, ми зі Стівом вирушили до причалу. У нас саме гостювали мої сестри з родинами, тому ми могли спокійно залишити дітей в будиночку. Ми пірнули і попливли на інший берег бухти. На півдорозі ми обоє зупинилися, щоб перевірити, чи не перетинають наш шлях якісь човни. Поки ми колихалися на воді і роздивлялися навколо, наші очі зустрілися. Мене приголомшила вдячність за красу, що оточувала нас, і можливість плавати в цьому чарівному озері з чоловіком, якого я зустріла у воді двадцять п’ять років тому. Відчувши сильне зворушення, яке завжди супроводжує в мене відчуття глибокої радості, я дала волю розчуленню, ніжно сказавши Стіву: «Я так радію, що ми вирішили разом поплавати. Тут так гарно!» Стів уміє розкриватися значно краще, і тому я підготувалася до такої ж натхненної відповіді. Натомість він відповів з ухильною напівусмішкою: «Так. Вода приємна», – і поплив далі.
Нас розділяло не більше п’яти метрів. Хіба він не розчув мене? Я замислилася. Можливо, він почув щось інше, не те, що я сказала? Можливо, моя раптова зворушена ніжність захопила його зненацька і його так приголомшили почуття, що забракло слів? Як би там не було, це було дивно і мені не подобалося. Моєю емоційною реакцією стало зніяковіння, а потім сором.
За декілька хвилин я досягла протилежного скелястого берега, де вже зупинився, відсапуючись, Стів, готовий плисти назад. Ми були за два кроки одне від одного. Я глибоко вдихнула і обміркувала можливість спробувати знову. Одна поетична спроба нав’язати зв’язок уже поставила мене поза зоною комфорту, але друга спроба здавалася насправді лячною і, можливо, безглуздою. Але я знала, що Стів саме так би вчинив. Він спробував би зо двадцять разів, але він хоробріший за мене. У пісні «Алілуя» Леонарда Коена[11] є слова:
Можливо, нагорі є Бог,
Та все, чого навчила мене любов, —
Стріляти в того, хто наставить зброю.
Ось так мене виховували: завдай болю, перш ніж завдадуть болю тобі або принаймні водночас. Якщо один раз ризикнеш і постраждаєш, вважай себе навченим. Якщо ризикнеш удруге і знову постраждаєш, ти йолоп. Любов і досі залишається для мене найстрашнішою ареною.
Я не могла змиритися зі страхом, який відчувала, грузнучи ногами в намулі озера, попри те що недавно закінчила книжку про вразливість і сміливість. Отож я наказала собі: «Говори серцем». Я всміхнулася з надією зробити Стіва лагіднішим і спробувала вдруге встановити зв’язок: «Це так чудово. Мені подобається плавати з тобою. Я відчуваю, що ми такі близькі».
Здавалося,
Cohen, L. (1984). “Hallelujah,”