Ворог, або Гнів Божий. Сергій ПостоловськийЧитать онлайн книгу.

      Генерал сів назад і випив склянку води. Він перевів подих і промовив:

      – Як тоді сказала Голда Меїр, «помстіться за наших хлопчиків», так і я прошу вас зробити це.

      – Організаційна форма нашої структури? – запитав я.

      – Створимо щось подібне до Комітету Х, як це зробили ізраїльтяни.

      – На чолі з нашим прем’єром? – запитанням вилив свій цинізм Принцип.

      – Якої холєри він тобі треба?! Усе зробимо самі. Ми ж так звикли. Ми ж українці. Тим і живемо ще на цій планеті, що ніколи не сподівалися на владу, бо вона завжди зраджувала, забуваючи про обіцянки й не спроможна полишити згубну звичку увесь час красти, – відповів йому на те генерал.

      – Для реалізації такої масштабної операції нам будуть необхідні гроші. Чималі гроші, – обережно зауважив Нечипайло.

      – Це моя проблема! – відрізав генерал. – Кошти будуть. Слово офіцера!

      – Назва операції? – Принцип завжди любив у всьому конкретику, а тому теж вирішив задати своєї питання.

      Генерал подумав трішки, а потім сказав:

      – «Ворог», або «Гнів Божий».

      – У нас можуть виникнути проблеми. Я не маю на увазі закон юридичний. Йдеться про невинні жертви. Ви ж пам’ятаєте, пане генералу, що навіть і МОССАД помилявся. Візьмімо хоча б того нещасного офіціанта з норвезького Ліллегаммера. Як це ж його звали…

      – Ахмед Бучикі, – сказав я.

      – Точно! Ахмед Бучикі, – вдарив рукою по столу Принцип. – Його ж застрелили прямісінько на очах вагітної дружини, коли вони разом верталися з кінотеатру. Ізраїльтяни просто сплутали його з керівником «Чорного вересня» Алі Хасаном Саламе, – сказав Принцип.

      Генерал вислухав його, а потім сказав:

      – У тій грі, Іване, яку ми з тобою ведемо, випадковості, трагічний збіг обставин така ж буденність, як і смерть. І якщо для того, аби покінчити з усією тією сволотою, потрібно буде вбити декількох невинних, що ж, я готовий до цього.

      – Наші подальші дії? – запитав я.

      – Зараз вип’ємо, потім спати. Після – до роботи. Перше завдання – Андрій Хворостенко, пошук його тіла, допомога сім’ї, – сказав генерал, перевів погляд на Принципа і гаркнув на нього: – Наливай, Ванька! Чого сидиш?

      І Ванька наливав, аби пити за упокій душі раба Божого Хворостенка та за успіх, який так давно був нам потрібен, але забував хоча б одним своїм могутнім оком зиркнути на Україну. Він літав у щасливих краях, де жили за законом людським та юридичним, прокидаючись кожного нового ранку під безхмарним, синім, мирним небом. Успіх дарував їм комфорт, справедливість і спокій, а нам залишав лишень надію на самих себе, наче перевіряв, чи житиме український народ, розбиваючи гіркі ілюзії об жорстоку дійсність безсердечних прагматиків.