Коханка з площі Ринок. Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.

      – Я це вже від вас чув. Тлумачу: зв’язок із вами панна Микульська не приховувала. Про це, зокрема, свідчать згадані вами погрози. Тому в пристойному товаристві знатися з нею перестали, хоч до того часу вона напевне оберталася саме в ньому. Розірвати зв’язок, припинити вітатися, переходити на інший бік хідника – ось вони, методи покарання.

      – З вашої логіки виходить, потенційний убивця мусив би приховувати факт спілкування з Боженою, – зазначив Платов миролюбніше.

      – О, ви теж починаєте комбінувати! – Кошовий клацнув пальцями. – Напрямок визначений вірно. Треба виявити того чи тих, хто старанно приховував свої контакти з убитою. Не лише від вас, пане капітане. Передусім від громади, свого ближнього кола. Звідси питання: вам такі люди не знайомі?

      – Ні! – відрубав Платов, та за мить перепитав: – Про чоловіків чи жінок мова?

      – Якщо знаєте жінку, ладну отак орудувати підсвічником, аби звести з вашою коханкою рахунки… – Клим розвів руками. – Хіба маєте конкурентку.

      – Господь із вами!

      – Чудово. Жінок викреслюємо. Можете щось сказати про чоловіків?

      – Ні, – капітан говорив уже не так різко, проте не менш категорично.

      Кошовий потер руки, зиркнув на Віхуру, ніби перевіряючи, чи правильно веде розмову. Відставний комісар кивнув, зрозумівши погляд саме так. А Клима чимдалі захоплював азарт.

      – Божена когось підозрювала? Припускала, хто може погрожувати?

      – Конкретних осіб не називала. Хоча я намагався говорити з нею про це.

      – Як ви познайомилися? Де, коли, за яких обставин? Платов заповнив чергову паузу, знову хлюпнувши собі води. Вихилив не відразу, покрутив склянку в тонких аристократичних пальцях, для чогось глянув через скло на Клима, потім на Віхуру.

      – Я обов’язково повинен розказати?

      – Так.

      – Що це дасть?

      – Може бути важливим, як почався ваш зв’язок. Чия ініціатива, хто першим пішов на контакт?

      Капітан нарешті випив воду, далі грався порожньою склянкою.

      – Тепер розумію… Тобто… Все якось…

      – Сміливіше, – підстьобнув Віхура, звернувшись до капітана німецькою.

      – Божена підійшла сама, – вичавив Платов. – Виявила до мене інтерес. Боже, аж тепер доходить, заднім числом: виділила серед інших, пішла просто до мене. Був якийсь прийом в ресторані готелю «Жорж». Здається, граф Бобринський тоді наказав… рекомендував… словом, демонструвати містянам лояльність російської армії. Нас не треба боятися, ми принесли мир… Хто запрошував дам, чи просили їх спеціально – поняття не маю. Сам був серед гостей, Божена зробила знак бокалом з протилежного кута ресторанної зали, я салютував у відповідь… Вона дуже гарно почала розмову.