Вогняна зима. Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.
наче робив найважливішу справу свого життя, наступив на неї.
З горлечка чвиркнув чорний струмінь, бризнувши на кросівок Хряпи.
Той хотів вилаятися – ураз замовк. До них з боку оточення неквапом рухався міліціонер.
Усі завмерли в напрузі. Навіть Шмата, усвідомивши нарешті – щойно курив траву на очах у купи ментів.
– Стоїмо? – запитав, наблизившись, сержант, і в голосі не почулося нічого загрозливого.
– А що? – обережно поцікавився Сірий.
– Нічого. Закурити дайте – що…
У кишенях вони почали порпатися наввипередки.
Котя. Буксир
Він не думав про наслідки, коли заволав на сержанта:
– Документи назад! Зовсім дах поїхав!
Даішник, не зводячи з Коті очей, навпомацки застібнув ґудзика на форменому кітелі. Потім, так само незворушно, застібнув бушлат. Усім своїм виглядом інспектор говорив: спробуй, забери. Котя стояв до нього впритул і, мазнувши поглядом, мимоволі зачепився за мішки під очима. А на самому лиці залишила чіткий відбиток шалена втома. Навіть потіснивши злість та упертість – звичний стан працівників ДАІ, чи, як їх уже давно називали, гайців.
Коті таких ніколи не було жаль. Він, чоловік із великим водійським стажем, багато їздив Україною. За весь час, що крутив кермо, а це – більше п’ятнадцяти років, Костянтин Стогов не бачив жодного гайця, якому кортіло просто, по-людськи, потиснути руку.
Почавши заробляти й ставати на ноги, Котя дозволив собі зухвалість та розкіш водночас. Тримав окремо сотенні купюри, і щойно котрийсь із гайців махав смугастою паличкою, не чекав навіть, поки той назветься – давав сто гривень просто так, замість вітання. Не було випадку, коли б хтось відмовив. І Котя називав це раціональним витрачанням грошей на утримання ДАІ. Навіть доводив скептикам, озброївшись звичайним калькулятором: якщо один раз відбитися, наступного разу, за законом підлоти, відпресують по повній. Доведеться викладати не сто, а двісті. Чи, якщо на полювання вийде багатодітний інспектор, котрий залетів раніше перед начальством, – то й усі п’ятсот.
Таким чином, заплановану суму так чи інакше платити все одно доведеться. Бо український автовласник, якщо не має спеціальних номерів, винен гайцям щоразу, як виїздить рано на проїжджу частину. І якщо за цілий день смугаста паличка жодного разу не замайоріла перед тобою на узбіччі – значить, ДАІ погано працює, у них не вистачає людей або, як варіант, інспектори були зайняті кимось іншим і тобі вдалося проскочити.
– Ви не розумієте нічого! – розходився Котя, барабанячи себе кулаком у широкі груди. – То я не гайцям плачу! То я собі купую в Бога проїзний!
А чуючи у відповідь «не богохульствуй, Стогов», завжди відмахувався обома руками:
– Та навпаки! Ми ж тримаємо машини в порядку! Кожен – свою! І витрачаємо на підтримку транспорту в нормальному стані якісь гроші! Мужики, якщо ми цього не робимо, рано чи пізно доведеться вбухати ті ж самі гроші, якщо не грубші! Не втечеш