Маленький світ. Марта КоваленкоЧитать онлайн книгу.

      Напередодні свята Сіда востаннє прийшла до річки побачити Беша. Він знов стояв на своєму, розповідаючи що і як треба зробити. Розуміючи, що дівчина усе таки наважилася на цей крок, Беш виглядав щасливим. Кружляв біля неї засипаючи ніжними словами та ласкою. Сіда геть розтанула, та відкинула усі сумніви, щодо вчинку.

      Наступного дня надвечір почалося свято. Усі жителі Лешти зібралися у самого підніжжя гори, на встеленому яскраво-червоними маками полі. Посеред нього було запалено кілька вогнищ, розташованих колом. Всі, хто збирався зняти з себе важкий тягар образ, заходили у центр між вогнищами, і сідали на землю один проти одного. Перший просив пробачення, другий від усієї душі пробачав і давав обітницю не згадувати ніколи про це. Тому емби у колі завжди були парами.

      Ще не було темно, хоча сонце вже майже сховалося за нерівним хребтом гори. Зуф стояв між вогнищами і промовляв молитви, зазиваючи духів прийняти добрий вчинок ембів. Рішення тих хто був у колі повинно бути тільки щирим, тому якщо з часом хтось порушував обітницю, його відкрито осуджували, а після такого позору дехто навіть покидав містечко.

      Голос Зуфа лунав мов грім серед цілковитої тиші. Чути було лиш як тріщать гілки у вогнищах. Емби сиділи навколо мовчки спостерігаючи за чаклуном. Від того яким щирим сьогодні буде примирення залежала милість духів. У подарунок вони відкривали таємниці майбутнього, тому хто бажав цього.

      Зуф був одягнений у довгу білу сорочку, пов’язану широким ременем. Він простягав руки до неба і то тихо, то голосно, вигукував невідомі для інших слова. Коли він замовк і сів на землю, з гурту за вогнищами встали жінки і взявшись за руки почали танцювати, згрупувавшись у кола біля кожного вогнища. Серед усіх танцювала і Сіда. Тей спостерігав за дійством здалеку, намагаючись якнайменше попадатися їй на очі. А вона шукала його очима серед натовпу і ніяк не могла знайти. Форо приймав участь у святі. Перед весіллям він вирішив попросити пробачення у матері, яка весь час на нього жалілася. Дівчата танцювали взявшись за руки та голосно дзвінко зазиваючи духів на свято.

      Тей повернувся та й побрів у протилежний бік від святкуючих ембів у напрямку міста. Ще був час, він міг запросити Беша на свято і покінчити з цим. Та щиро його пробачити ніяк не міг. Він брів по майже порожньому містечку, й ноги самі йшли до Беша. Раптом біля його будинку почулися голоси. Було зовсім темно і розібрати постаті Тей не зміг, але голос Беша упізнав відразу: