Душа окаянна. Дарина ГнаткоЧитать онлайн книгу.
людей. Ще й більш від того, маю вам сказати, що за юних літ Марія жила в Пруссії, в нашої далекої родички фрау Єви, і саме ця наша тітка й затруїла невинну душу Маріїну огидною отрутою боговідступництва й навчила віри в сатану. – Присутні зжахнулись, а Красногляд таки вдавився тим вареником злощасним. Полковник похитав головою: – На жаль, батьки наші померли, а я не мав на сестру належного впливу.
Красногляд перехрестився.
– Не знаю, що вам і сказати. Я, панно Маріє, як ви знаєте, православний священик, і безвір’я ваше є для мене річ неприйнятна.
– Не бійтеся, біснуватися вона не буде, – з незрозумілою усмішкою промовив полковник і знову метнув на сестру швидким гострим поглядом.
– То… то вона й на відправу святочну не піде?
Панна Марія підвелася з лави.
– Чому ж не піду? Піду, бо я, від брата намагаючись не відставати, всюди за ним ходжу. Але ми втомилися, бажано б відпочити перед стоянням…
Отець Сава вистрибнув з-за столу.
– Авжеж-авжеж, для вас уже давно приготовлено найкращі відпочивальні, перини перетрушено, а пічки аж пашать, щоб же тепленько було дорогим гостям. Прошу за мною.
Він поважно рушив до дверей, мало не пританцьовуючи, і Марія Карпівна павою виплила слідкома, покосивши очі на брата, який повагом зводився з лави. Та відразу не пішов за сестрою, а взяв у руки прохолодну долоню Марти й поцілував, прошепотівши:
– Ви будете на відправі?
– Так.
– То чекатиму на неї з нетерпінням.
Ще один цілунок, і полковник вийшов із світлиці, а за столом надовго запала тиша, яку порушив Данило, що примудрявся одночасно й їсти, і очей не зводити зі своєї книги.
– Ет, яка баба нечестива, цур їй та пек. Оце сидів біля неї, а воно духом бісівським так і тхне, хоч носа затуляй, а хоч геть біжи. – Він зітхнув. – Ото ж бувають люди. А я оце подумав собі, може, з неї біса спробувати вигнати, вичитати бабу, я про таке у святих отців читав.
Васса налякано перехрестилась.
– Що ти, синку, вже вигадав таке? Не займай краще нечистої сили, і вона тебе не зачепить.
Данило закрив свою книгу.
– А я ж на то й чернець майбутній, щоб займати ту силу й вести з нею нескінченну боротьбу. Та ви не хвилюйтеся, мамо, не боюся я тих нечистих, у мене сила Хреста є супроти них. – Він важко зітхнув. – А от Марти мені шкода. Що чекає на неї в цій родині в тому Батурині? Невідомо. Та дарма, я буду за неї молитися, слізно молитися.
На очах Васси заблищали сльози, лагідним поглядом торкнулася вона байдужого лиця Марти й так тихо, що Данило ледве розчув, прошепотіла:
– Молися, синку. Молися!
3
На нічну різдвяну відправу зібралося чи не все населення Диканьки, і у великій просторій церкві панотця Сави не було де й яблуку впасти. Рум’яні, з морозу, по-особливому щасливі святочним щастям люди заходили й заходили до притвору церкви, ставали тихесенько, шепочучись про щось зі знайомцями, але вголос не балакали, бо отець Сава був до говорунів у церкві суворим, міг і за двері спровадити, аби