Дюна. Френк ГербертЧитать онлайн книгу.
розум, – це усвідомлення того, що саме Атрід вигнав Харконнена за боягузтво після битви за Коррин.
– Давні чвари, – пробурмотів Юе. На мить він відчув гострий укол ненависті. Давні чвари впіймали його у свої тенета, вбили Ванну чи ще гірше – залишили жити на поталу харконненівським тортурам, доки її чоловік не сплатить означену ціну. Він потрапив у пастку старої ворожнечі, а ці люди були частиною трутизни. Яка іронія, що така смертельна гидь розцвіла тут, на Арракісі – світовому джерелі меланжу, що продовжує життя й дарує здоров’я.
– Над чим ви замислилися? – поцікавилася Джессіка.
– Я замислився над тим, що зараз прянощі коштують шістсот двадцять тисяч соляріїв за декаграм – і це ще тільки на офіційному ринку. На ці багатства можна купити багато що.
– Невже й вас торкнулася жадоба, Веллінґтоне?
– Не жадоба, міледі.
– А що тоді?
Юе знизав плечима.
– Марнота.
Поглянув на Джессіку.
– Пригадуєте смак прянощів, коли ви скуштували їх уперше?
– Вони скидалися на корицю.
– Але смак завжди інакший, – сказав лікар. – Ніби життя, яке щоразу повертається новим обличчям. Дехто вважає, що прянощі викликають ефект завченого смаку. Тіло, усвідомлюючи корисність речовини, інтерпретує її смак як приємний і трохи ейфорійний. І так само, як життя, прянощі неможливо синтезувати.
– Гадаю, що мудріше для нас було б обернутися на відступників, опинитися за межами досяжності Імперії, – сказала Джессіка.
Юе помітив, що вона не слухала його, й зосередився на її словах, запитуючи себе: «Справді, чому вона не переконала Герцога вчинити саме так? Фактично вона могла змусити його зробити що завгодно».
Він заговорив швидко, адже ці слова були правдивими й давали змогу змінити тему розмови:
– Ви не сприймете це за зухвальство… Джессіко, якщо я поставлю вам особисте запитання?
Вона обперлася на підвіконня, бо відчула незбагненний біль неспокою.
– Авжеж, ні. Ви… мій друг.
– Чому ви не змусили Герцога одружитися з вами?
Вона крутнулася, задерла голову й пильно поглянула лікарю у вічі.
– Змусила його одружитися зі мною? Але…
– Мені не слід було питати про це.
– Та ні, – Джессіка знизала плечима. – На це була гарна політична причина – поки Герцог не одружується зі мною, деякі з Великих Домів усе ще мають надію поріднитися з ним. А ще… – вона зітхнула, – мотивування людей, підкорення їхній власній волі призводить до цинічного ставлення до всього людства в цілому. Така влада руйнує все, до чого торкається. Якби я змусила його вчинити так… це був би не його вчинок.
– Так само могла б сказати і моя Ванна, – пробурмотів Юе. Це також було правдою. Він приклав руку до рота, судомно глитнув. Ніколи ще він не був настільки близько до зізнання, до викриття своєї таємної ролі.
Джессіка знову заговорила, порушивши момент.
– Окрім того, Веллінґтоне, у Герцогові справді уживаються двоє. Один із