Код да Вінчі. Ден БраунЧитать онлайн книгу.
Соньєр, лежачи на підлозі, намагався накреслити кілька дуг, щоб опинитися всередині кола. Умить став зрозумілим його задум.
«Вітрувіанська людина», – збагнув Ленґдон.
«Вітрувіанська людина» да Вінчі стала по всьому світу своєрідним знаком культури, це зображення можна побачити навіть на килимках для комп’ютерних мишей і на футболках. Славетний рисунок складається з ідеального кола, у яке вписано оголеного чоловіка, і його ноги й руки розпластано так само, як у мертвого Соньєра.
Да Вінчі. Ленґдона пройняв дрож подиву. Немає сумніву, Соньєр мав на увазі лише це.
В останні хвилини життя куратор зняв одяг і ліг, у натуральну величину створивши копію геніального рисунка Леонардо да Вінчі.
Коло стало тим головним елементом, якого бракувало. Жіночий символ захисту – оточене колом тіло оголеного чоловіка – завершував гармонію чоловічого й жіночого за да Вінчі. Тепер постає питання, навіщо Соньєр імітував славетний рисунок.
– Мсьє Ленґдон, – сказав Фаш, – звичайно ж, така людина, як ви, знає, що Леонардо да Вінчі мав схильність до чорної магії.
Ленґдона здивувала обізнаність Фаша стосовно да Вінчі, і це, звичайно ж, нарешті могло пояснити підозрілість капітана до поклоніння дияволу. Да Вінчі завжди був «незручною» фігурою для істориків, особливо тих, хто дотримувався християнської традиції. Геніальний художник був гомосексуалістом; він різав трупи, щоб вивчати анатомію; він лишив дивовижні записи, які можна прочитати лише справа наліво; він вірив, що за допомогою алхімії свинець можна перетворити на золото і, можливо, навіть обдурити Бога й створити еліксир безсмертя.
«Нерозуміння породжує недовіру», – подумав Ленґдон.
– Я розумію, про що ви, – сказав він, – але насправді да Вінчі ніколи не практикував чорну магію. То була надзвичайно духовна людина, хоча так, його віра конфліктувала з офіційною церквою, – він пильно зважував кожне слово. – Погляди Соньєра мають багато спільного з да Вінчі… зокрема, він так само був стурбований тим, що церква демонізувала ідею богині.
Очі Фаша посуворішали.
– То ви гадаєте, Соньєр називає церкву кульгавим святим і безжальним дияволом?
Ленґдон вирішив, що розмова пішла не в той бік.
– Усе, що я можу стверджувати, – це те, що мсьє Соньєр присвятив своє життя вивченню історії богинь і тому, як сильно спотворила цю історію католицька церква. Він міг висловити своє розчарування в останньому прощанні.
– Розчарування? – спитав Фаш, і голос його прозвучав вороже. – У цьому посланні звучить радше лють, а не розчарування, чи не так? – він стиснув щелепи. – Мсьє Ленґдон, за час своєї служби я бачив багато смертей, і ось що хочу вам сказати. Коли людина гине від чиєїсь руки, я не вірю, що в останні хвилини вона писатиме темні духовні послання, яких ніхто не зрозуміє. Я вважаю, що в її думках буде одне, – Фаш понизив голос до шепоту, – la vengeance[19]. Я так гадаю, Соньєр писав це, щоб сказати нам, хто його вбив.
Ленґдон знову глянув на напис.
– Але він ніякою мірою нам цього не сказав.
– Ні?
– Ні,
Помста (