Чи правильний вибір?. Ольга Сокол-ТорськаЧитать онлайн книгу.
не моє це, не моє!
– Ой, Віта, не журися, диви, живеш у місті, тяжко не працюєш, море перспектив…
– Ай, легко тобі казати, ти з дитинства така розбалувана, театри, музеї, атракціони, дитя асфальту, а я інша, моя душа поривається вгору та хоче дістати небес…
– Ой, ще скажи, що ти велика поетеса, ті поети, вони всі якісь дивні…
– Дивні тому, що відкривають людям очі, тому що пишуть про те, про що інший навіть не наважиться сказати вголос, це ти хочеш сказати…
– Годі, годі не злися, зараз понесе тебе, ти якась така повільна, як черепаха, сиділа би тільки в своїй нірці та спостерігала за світом, от толком навіть нічого не вмієш робити, крім свого письма… Звариш зупу, якесь друге на скору руку, а я мушу готувати щось смачненьке, якісь смаколики, знаєш, я люблю це, поєднувати смаки, цинамону та перцю, коріандру та гвоздики…
– Ой, щось не хочу я вже їсти твоєї мішанини, а я знаєш, я дуже люблю квіти, іще дуже люблю дивитись фільми, мені здається, що у тому світі я, я супер герой, то якась багата красунечка, то президент Америки…
– А це дійсно цікаво, а давай на мить представимо, що ми маємо супер силу, от скажи, щоб ти зараз зробила, першим ділом?
– А супер силу яку?
– Будь яку, ти можеш робити все, що захочеш, все, що маєш у своїй голові…
– Ну не знаю, Злато, я мабуть би зараз зірвалася з цього крісла та полетіла прямо у вікно.
– Добре, давай тоді я з тобою полечу, куди будемо летіти, дивись, я бачу наш будинок, о він такий маленький, отой!
– Що таке, нічого, я здається напилась вітру…
– Злато, це так чудово уявляти, що ти все можеш…
– Але ж цю супер силу потрібно якось використати, а давай знаєш що, ти ж любиш квіти, полетимо у Нідерланди, там так багато тюльпанів, зробимо собі фотографії, я тільки ворухну пальцем і у мене з’явиться найновіша модель Кенона…
– Давай, але на певно довго летіти?
– Та ми ж можемо все, загадаємо, щоб зараз там опинились, візьми мене за руку, давай!
– О, я й не думала, що так швидко, так гарно, квіти як квіти, але такі чудесні…
– А ти не хочеш до Америки, в Голівуд, там же всі відомі актори?
– Ой, що ми там не бачили, вони ж такі люди, як ми, тільки один то нап’ється як ціп, а другий не знає, що вже собі купити!
– Ти права, які ж ми нерозумні, давай додому, до батьків, вони мабуть вже скучили?
– Давай, тільки ми ж після сесії їздили, і що ти просто так прилетиш, вони ж зомліють одразу.
– Ні, у нас буде машина…
– А права?
– Скажемо, що виграли в лотерею і все маємо!
– Ні, давай зробимо так, аби вони ні про що не здогадались, загадаємо так!
– Ну, добре, гаразд, яку модель ти хочеш, порше, мерседес?
– Віта, все дуже просто, це банально – лімузин!
– Ти з глузду з’їхала, це тобі не весілля і не дівич-вечір, ну добре, ланкрузер і поїхали!
– Чекай, а сукні, нам потрібні із найдорожчої колекції – Ів сен Лоран.
– О вони чудові, але загалом сукні як сукні.
– Добре, що нам ще потрібно, думаю, подарунки…
– Що будемо твоїй мамі купувати, а що моїм батькам?
– А давай уже на місці вирішимо, побачимо, що їм найнеобхідніше, те і купимо…
– Добре, тоді вперед… ні стривай, я так не можу, годі, так не буває… ми як малі діти, перестань…
– Віта, заспокойся, ми ж мріємо!
– Ні, ми не маємо права мріяти, у нас забрали все…
– У нас ніхто нічого не забрав, ми живі й здорові!
– Так, ми здорові, а інші, ти… ми думаємо, лише про себе, сидимо собі тут, і думаємо, що там все гарно і казково, і повір, кожен так думає, життя прекрасне, коли ти не бачиш непрекрасного, – промовила Віталіна, витираючи сльози, які виблискували водограєм на їЇ засмаглій шкірі…
– А що ми можемо, ми робимо все можливе, принаймні вони там у безпеці, і ти повинна дякувати мені, що я зараз тут, з тобою… А то могла б бути тут сама і розпускати свої нюні…
– Як ти смієш так казати! – подивилась прямо в очі і вийшла з кімнати…
– Я не хотіла, – тихо уже собі промовила Злата.
Через годину Віталіна повернулася з кухні до їх кімнати, у якій Злата із засмученим поглядом дивилась телевізор, та промовила:
– Дивись, тут все дійсно радісно, концерти, мильні опери, музичні талант шоу, усе дуже гарно та яскраво, кожен думає про себе…
– Заспокойся, ти і так нічого не зміниш, хто ти така, така ж як і сотні тисяч тих, які зробили те саме, що й ти…
– Мені батьків шкода…
– Вони якось дають раду, правда, ти допоможеш їм тим, що ти тут, а не там… Краще думай, як це зробити, а не скигли…
– Що я можу зробити, ну ти ж знаєш, я люблю квіти, ну так, закінчувала юридичний, але що з того, як я ненавиджу це… тих юристів зараз хмара…
– Ну