Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
тисяч, і тому дає страхітливу обіцянку, яку потім, на свою честь або безчестя, найбездоганніше виконає. Ту обіцянку його оповісники під барабани і фанфари оголошують усім вітрам: «Мехмед присягає ім’ям Аллаха, ім’ям Магомета і чотирьох тисяч пророків, присягає душею свого батька, султана Мурада, присягає головами своїх дітей і своєю шаблею, що після штурму і загарбання міста він дасть своєму війську необмежене право грабувати місто. Все, що є в тих мурах: хатнє начиння і майно, прикраси і самоцвіти, монети і скарби, чоловіки, жінки та діти мають належати переможним воякам, а він сам зрікається будь-якої частки, крім слави, що він здобув цей останній бастіон Східної Римської імперії».
Галасливою радістю привітали вояки це дикунське оголошення. Гучний радісний крик і несамовиті заклики: «Алла-іль-Алла» з тисяч горлянок, наче буря, долинули до переляканого міста. «Ягма, ягма!» – «Грабунок, грабунок!» Це слово стало бойовим покликом, воно тріщить разом із барабанами, буяє разом із цимбалами і фанфарами, а вночі табір обертається у святкове вогненне море. Обложені на валах перелякано споглядають, як на рівнині й на пагорбах загорілися міріади вогнів та смолоскипів, а вороги з сурмами, дудками, бубнами й барабанами святкують перемогу за перемогою: то був немов жорстокий і безмовний обряд, що його здійснював поганський жрець перед жертвоприношенням. Потім раптом опівночі погасли, за наказом Мехмеда, всі вогні, враз ущух тисячоголосий гарячий гомін. Але це раптове заніміння і довга пітьма своєю грізною рішучістю пригнітили розгублених оборонців, які прислухалися, ще тяжче, ніж нестямна радість галасливого світла.
Обложені не потребували ніякого вісника, ніякого перекинчика, щоб знати, що чекає на них. Знали, що віддано наказ про штурм, і здогад про страхітливий обов’язок і страхітливу небезпеку висів, наче грозова хмара, над усім містом. Поділене за мирного часу розколами й релігійними суперечками, населення зібралося разом у ті останні години, бо завжди тільки крайня нужда витворює незрівнянну виставу земного єднання. Щоб було готовим усе, що зобов’язувало жителів до оборони: віра, велична минувшина, спільна культура, басилевс наказав здійснити зворушливу церемонію. За його наказом увесь народ – православні й католики, духівництво й миряни, діти та літні люди – зібрався в одну процесію. Ніхто не міг і ніхто не хотів лишатися вдома, всі, від найбагатших до найбідніших, побожно стали рядами і зі співом «Киріє елейсон», «Господи, помилуй», пройшли врочистою ходою спершу по місту, а потім і по зовнішніх мурах. Із церков повиносили святі ікони та мощі й несли їх попереду, всюди, де в мурах був пролом, вішали яку-небудь ікону, щоб вона краще, ніж земна зброя, захищала від штурму невірних. Водночас імператор Константин зібрав коло себе сенаторів, шляхтичів і командирів, щоб останнім зверненням надихнути їхню мужність. Проте не міг, як Мехмед, пообіцяти їм незмірну здобич. Але їх прикрасить честь, яку вони