Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди. Тал Бен-ШахарЧитать онлайн книгу.
А якщо йому не дано помірятися з ними знаннями й уміннями, то як він отримає омріяну роботу?
Отже, щурячі перегони тривають. Усі чотири роки свого перебування в коледжі він працює у поті чола, щоб його резюме було якнайпереконливішим. Він засновує якусь студентську асоціацію і стає президентом ще однієї, яка пропонує безхатченкам притулок і їжу. Тімон бере участь в університетському чемпіонаті з легкої атлетики. Він надзвичайно ретельно вибирає, які лекційні курси та семінари відвідуватиме, і записується на них не тому, що ці навчальні курси його цікавлять, а тому, що їхні назви звучатимуть ефектно у вкладці до диплома.
Час від часу Тімон справді «відривається», надто здавши чергову контрольну роботу або склавши іспит. Однак приємні моменти, які виникають внаслідок того, що Тімон на якийсь час з полегшенням скидає з себе ненависний тягар, тривають зовсім недовго; турботи його знову мало-помалу зростають, як снігова куля, а разом з ними з’являється і почуття занепокоєння.
Навесні на останньому курсі коледжу одна престижна фірма запрошує його на роботу. Тімон охоче пристає на цю пропозицію. «Ось тепер, – думає він, – я нарешті зможу насолоджуватися життям!» Незабаром, проте, він усвідомлює, що вісімдесятигодинний робочий тиждень – втіха така, що й ворогові не побажаєш. І він знову говорить собі, що йому доведеться ще раз на деякий час пожертвувати всіма радощами життя – але тільки поки він не стане на ноги. Час від часу він навіть почувається щасливим – коли отримує зарплатню і ще понад неї, велику премію або просування по службі або ж коли на людей справляє враження його солідна посада. Але це почуття задоволення миттю випаровується, щойно він знову встромляє шию в ярмо.
Пропрацювавши на фірмі багато-багато років, на знак подяки за нескінченно довгі години гарування Тімон отримує пропозицію стати партнером. Чоловік, мов у тумані, пригадує, як колись дуже давно він думав, як тішитиметься, ставши партнером, але нині йому не до того.
Тімон був найкращим студентом у коледжі; наразі він партнер у престижній фірмі; мешкає разом зі своєю чудовою родиною у великому будинку у фешенебельному районі; у нього розкішний автомобіль і набагато більше грошей, ніж він зможе витратити до кінця своїх днів. Але, попри все це, Тімон нещасний.
Утім, інші беруть його за взірець успіху. Знайомі сприймають Тімона як людину, з якої їхнім дітям слід брати приклад, і кажуть своїм дітлахам: «Якщо ви наполегливо працюватимете, то будете такими, як Тімон». Сам він співчуває цим дітям, але йому не до снаги навіть уявити, що можна жити якось інакше, не беручи участі в щурячих перегонах. Тімон навіть не знає, що порадити власним дітям: не горбатитися над шкільними підручниками? Не вступати до хорошого коледжу? Чи, може, не намагатися отримати хорошу роботу? Невже бути успішним – те саме, що бути жалюгідним і нещасним?
Хоча Тімон щасливий через те, що бере участь у щурячих перегонах, дуже важливо відзначити, що на світі повно бізнесменів, ладних стирчати у себе в офісі