Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур СмитЧитать онлайн книгу.
дві тисячі фунтів на фут.
Указівний палець Ґатрі обкрутився навколо курка, і я кинувся до поручня, все ще тримаючи сигару в роті, хоч і знав, що вже запізно.
Пістолет у руці Ґатрі підстрибнув, і я побачив його блідий спалах на сонці. Грім пострілу й важка олив’яна куля настигли мене водночас. Гуркіт приголомшив мене, і я відкинув голову. Сигара полетіла високо в повітря, залишивши за собою хвіст іскор. Удар кулі спочатку зігнув мене, витиснувши повітря з моїх легень, а тоді збив з ніг і відштовхнув назад.
Я вдарився спиною об поручень, проте болю не відчув. Тільки шок, від якого заніміло все тіло. Куля була в грудях. Я це знав напевно. Як і те, що зараз вона розірве мене на шматки. Рана була смертельна. Я не мав у цьому жодного сумніву і чекав, що от-от зомлію, провалившись у чорну безодню.
Проте, вдарившись об поручень, я перекинувся через нього й полетів сторч головою назустріч швидким холодним обіймам моря. Вони розбудили мої почуття – і я, розплющивши очі, побачив хмару срібних бульбашок та лагідне світло сонця, яке пробивалося під воду.
Мої легені були порожні, й інстинкт підштовхнув мене до поверхні, щоб ковтнути повітря, але, на диво, моя свідомість іще не затьмарилась, і я розумів, що Майк Ґатрі прострелить мені череп, тільки-но я вирину на поверхню. Я перевернувся й пірнув глибше, незграбно відпихаючись ногами й намагаючись пропливти під корпусом «Танцівниці».
З порожніми легенями подорож видалася мені нескінченною, гладке біле черево мого човна повільно посувалося наді мною, і я відчайдушно рухався вперед, дивуючись, що в моїх ногах іще була сила.
Зненацька мене пойняла мла – м’яка темно-червона хмара, і я мало не запанікував, що втрачаю зір. Аж тут зрозумів, що це моя власна кров. Саме густі хмари моєї крові забарвили воду. Дрібні рибинки, смугасті, як зебри, шастали крізь ту хмару, жадібно поглинаючи її.
Я напружився, щоб докласти більших зусиль, але моя ліва рука не слухалася мене. Вона безсило теліпалася вздовж тіла, а довкола, наче дим, клубочилася кров. У моїй правій руці ще була міць, і я горнув нею воду, щоб вибратися з-під «Танцівниці». Пропливши під її кілем, я щасливо випірнув біля задньої ватерлінії.
Коли моя голова вигулькнула з води, я побачив кінець нейлонової линви, що звисала з корми, спускаючись трохи під воду, і вдячно вхопився за нього.
Виринувши під кормою, я болісно вдихнув. Легені заніміли, а повітря в роті мало присмак старої міді, проте я наповнив ним груди. Моя свідомість була ще ясна: я – під кормою, вовча зграя – на палубі, а карабін висить у машинному відділі, куди можна добутися лише з головної рубки.
Я потягся щосили, намагаючись намотати нейлоновий мотуз собі на руку, а тоді підняв коліна й уперся ступнями в шорстку планку, набиту вздовж ватерлінії.
Я знав, що моєї сили вистачить лише на одну спробу, і вона, ця спроба, має бути успішною. Згори, з передньої палуби, до мене долинали сердиті голоси моїх супротивників. Вони кричали один на одного, але я не звертав на них уваги, збираючись на силі.
Учепившись за мотуз здоровою