Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де ВаальЧитать онлайн книгу.
Популярні автори воліють спрощувати речі, коли описують життя шимпанзе термінами Гоббса як огидний і жорстокий світ або підкреслюють доброзичливий бік їхньої натури, хоча насправді справедливим завжди є і те, й інше. Коли мене запитують, як можна назвати шимпанзе чуйними, знаючи, що вони часом убивають одне одного, я завжди запитую у відповідь: чи не варто нам відмовитися і від усіх уявлень про людську емпатію, послуговуючись цією ознакою?
Ця двоїстість має важливе значення. Якби ми завжди були добрі, мораль була б зайвою. Про що б тоді ми турбувалися, якби люди завжди виявляли симпатію одне до одного, не крали, не завдавали удару в спину та не зазіхали на чужих дружин? Але ж ми явно не такі – це й пояснює потребу в моральних правилах. З іншого боку, ми могли б вигадати мільйон правил, які б збільшували турботу та взаємоповагу, але всі вони зійшли б нанівець, якби в нас не було певних схильностей у цьому напрямку. Вони нагадували б насіння, кинуте на скло, у якого нема жодних шансів пустити коріння. Саме наша здатність бути й добрими, і поганими дозволяє нам відрізняти добро від зла.
Допомогу, яку Дейзі надала Амосові, формально можна класифікувати як «альтруїзм» – поведінку, що вимагає від вас якихось зусиль (наприклад, ризику або витрати енергії) на користь іншого. Більшість дискусій, які ведуть біологи про альтруїзм, мало стосуються його мотивів – лише того, як така поведінка впливає на інших і чому еволюція могла її створити. І хоча цим дебатам уже більше 150 років, протягом останніх кількох десятиліть вони опинилися в центрі уваги.
«Закріпіть власну кисневу маску перед тим, як допомагати іншому», – наполегливо радять нам на початку кожного польоту. Альтруїзм вимагає, щоб ми спершу подбали про себе, і саме цього, на жаль, не зміг зробити один із головних теоретиків цього питання. Цю історію описав ізраїльський історик науки Орен Гарман у своїй захопливій книжці «Ціна альтруїзму» («The Price of Altruism»).
Джордж Прайс був ексцентричним американським хіміком, який переїхав до Лондона в 1967 році, де став популяційним генетиком і намагався розгадати таємницю альтруїзму за допомогою блискучих математичних формул. Проте вирішити власні проблеми в нього не вийшло. У своєму попередньому житті він виявляв мало чутливості до інших (він кинув дружину та доньок і був нікчемним сином для літньої матері), а тепер маятник хитнувся в іншу крайність. Із непохитного скептика та атеїста він перетворився на благочестивого християнина та присвятив своє життя міським волоцюгам. Він віддав усе своє майно, нехтуючи собою. До п’ятдесяти років він перетворився на жилавого, худого старого з гнилими зубами та хрипким голосом. У 1975 році Прайс укоротив собі життя за допомогою пари ножиць.
Дотримуючись давньої традиції, Прайс полюбляв протиставляти альтруїзм егоїзмові. Що різкішим є контраст, то глибшою є загадка, звідки ж походить альтруїзм. Звичайно, подібних головоломок навколо не бракує. Захищаючи