Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро КралюкЧитать онлайн книгу.

      «Бодай того Хмельницького

      первая куля не минула,

      а другая устрелила,

      у серденько уцелила!».[36]

      Тобто в народній пам’яті Хмельницький не обов’язково постає в образі героя. Як бачимо, про нього говориться і як про винуватця народних лих.

      До творів, які вийшли з-під пера православних і писалися в часи Хмельниччини чи незадовго після неї, належить т. зв. Львівський літопис.[37] Названий він так через те, що був знайдений у Львові.

      Імовірним автором літопису вважається Михайло Гунашевський – дрібний шляхтич із Галичини, який став священиком. У 1647 р. він потрапив до канцелярії Війська Запорозького, брав участь у посольстві Богдана Хмельницького до Москви в 1652 р., а потім опинився в оточенні Івана Виговського. У 1660 р. Гунашевський отримав посілості на Придніпров’ї, маючи на той час сан протоієрея. Отже, імовірний автор Львівського літопису був безпосереднім свідком подій Хмельниччини.[38] Це не могло не знайти відображення в його творі. Правда, сам твір закінчується описом битви під Зборовом та Збаражем у 1649 р.

      Автор, судячи з усього, належав до духовних осіб, і це не могло не позначитися на його позиції. Конфесійні аспекти в літописі посідають далеко не останнє місце. Можна погодитися з Михайлом Возняком, що літописець «завзятий оборонець православної віри й ворог унії».[39] Тобто маємо бажання зображувати повстання Хмельницького як релігійну війну – хоча насправді це не зовсім відповідало реальному стану справ. Звісно, конфесійні чинники грали певну роль, релігійні відмінності накладали відбиток на поведінку конфліктуючих сторін, посилюючи протистояння, ті чи інші релігійні питання обговорювалися під час дипломатичних перемовин. Та попри те не варто перебільшувати значення чинника конфесійного. Коли тій чи іншій стороні було потрібно, то вона ігнорувала релігійну приналежність. Наприклад, повсталі козаки, котрі репрезентували себе захисниками православ’я, не завжди знаходили спільну мову з ієрархами православної Київської митрополії, нерідко вбивали православних християн, навіть грабували православні церкви й монастирі. А їхніми союзниками на початковому етапі повстання були татари-мусульмани.

      Із симпатією літописець зображує Богдана Хмельницького і козаків. Описує битви 1648 р. і перемоги над поляками. Дає зрозуміти, що важливу роль у цих битвах відігравала татарська орда. Навіть наводить розмову між гетьманом Миколою Потоцьким та Богданом Хмельницьким. Ця розмова є вигаданою, але сама по собі вона показова. «Хлопе, – ніби запитав Потоцький Хмельницького, – чим же знаному рицарству орд татарських (яким і перемогу приписують) заплатиш?» Хмельницький же відповів: «Тобою… і іншими з тобою».[40]

      Літописець без прикрас говорить про ті страждання, які принесла Хмельниччина. Ведучи мову про