Нетерпіння серця. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
часу було моє співчуття. Як я міг, буваючи в цьому домі, не поставити найпростішого запитання, що виникає саме по собі: чи надовго бідолашна залишиться паралізованою? Чи здатне лікарське мистецтво знайти спосіб проти цієї недуги? Яка ганьба! Жодного разу я не запитав про це ні Ілону, ні батька, ні нашого полкового лікаря. Я сприймав хворобу Едіт як факт, що здійснився, як щось непоправне; тривога, котра вже багато років мучила батька, заскочила мене раптово, ніби куля. А що, коли цей лікар дійсно зможе позбавити дівчину від страждань? Якби бідні, скуті нерухомістю ноги знову могли вільно й легко крокувати, якби це ображене Богом створіння знову змогло вихором носитися сходами – вгору, вниз! – гнане власним сміхом, із захватом та піднесенням! Я ніби сп’янів від цієї думки, уявивши собі, як ми удвох, утрьох будемо скакати верхи полями, як вона, замість того, щоб сидіти в очікуванні у своїй темниці, зможе зустріти мене біля воріт і піти зі мною на прогулянку. З нетерпінням я рахував тепер години, щоб швидше розпитати про все незнайомого лікаря, може, навіть із більшим нетерпінням, ніж сам Кекешфальва; ще жодного разу в житті жодне завдання не уявлялося мені таким важливим.
Наступного дня, швидко звільнившись від справ, я раніше, ніж зазвичай, з’явився в маєтку. Проте цього разу мене зустріла лише Ілона. Приїхав лікар із Відня, пояснила вона, зараз він у Едіт і, напевне, оглядає її сьогодні особливо пильно. Він там уже дві з половиною години, і, треба думати, Едіт буде надто втомлена, щоб вийти до нас. Сьогодні мені доведеться вдовольнитися лише її товариством. «Звичайно, якщо ви не маєте кращих варіантів», – додала вона.
З цього зауваження я із задоволенням зробив висновок (завжди втішно, коли таємниця довірена лише тобі одному), що Кекешфальва не втаємничив її у нашу розмову. Проте я й виду не подав. Щоб чимось зайнятися, ми сіли грати в шахи; минуло чимало часу, перш ніж, жваво розмовляючи, увійшли Кекешфальва та доктор Кондор. Мені довелося опанувати себе, щоб не виказати певної розгубленості, бо перше почуття, котре мене охопило, коли я підвівся назустріч доктору Кондору, було абсолютне розчарування. Дійсно, коли нам розповідають багато цікавого про незнайому людину, наша уява заздалегідь вимальовує його образ, щедро витрачаючи на це свої найдорогоцінніші, найромантичніші спогади. Щоб уявити собі геніального лікаря, яким змалював мені Кекешфальва доктора Кондора, я вдався до тої схеми, використовуючи яку посередній режисер і театральний гример виводять на поміст тип лікаря: одухотворене обличчя, гострі, проникливі очі, поважна постава, блискуче красномовство. Ми знову і знову неминуче робимо цю помилку, вважаючи, що природа наділяє своїх обранців непересічною зовнішністю. Ось чому я просто сторопів, коли раптово опинився перед низьким огрядним чоловіком, лисим та короткозорим; пом’ятий сірий костюм, запорошений тютюновим попелом, погано зав’язана краватка, а замість гострого погляду, котрий миттєво ставить діагноз, я зустрів тьмяні очі, які сонно дивилися крізь пенсне