Орлеанська діва. ВольтерЧитать онлайн книгу.
не поминула кара
І гідного мотузки Фонкінара.
Цей волоцюга, хоч родився він
Серед ірландських снігових долин,
У Франції чинив свої зальоти,
Немовби ріс в палкому Римі доти.
Мілорд упав на землю Галіфакс,
I брат його двоюрідний Боракс,
І Мідарблу, що вкрив отця клятьбою,
I Бартоней, що жив із братовою.
Узявши горду Діву за взірець,
I рицар-вождь і рядовий боєць
Десятки бриттів б’ють з одного маху,
I стогне поле бойове од жаху.
Гадали вірні Франції сини,
Що став із ними попліч бог війни.
Серед отого галасу і руху
Наш брат Лурді кричав, що тільки духу:
«Вона невинна! Вороги, тремтіть:
Святий Денис уготував цю мить;
Вона невинна, і її руками
Господь дива являє перед вами.
Всі на коліна, Альбіону гній,
Складайте зброю, поклоніться їй!»
Тальбот, вояк нестримно-гордовитий,
Ченця велить завзятого схопити.
Схопили, в’яжуть, – а товстий монах
Кричить з незгасним полум’ям в очах:
«Нехай умру, нехай вернусь до Бога, —
Дівочості судилась перемога!»
Довірливість живе в людських серцях,
І кожне серце – мов покірна глина;
Найшвидше ж покоряється людина
Тому, хто подив будить в ній і страх.
Лурді товстого мова екстатична
Переконала краще вояків,
Як Жаннина одвага героїчна
І сміливість її товаришів.
Той нахил вірити в діла незнані,
У забобони, в явища туманні,
Отих ілюзій ошуканських рій
Уми англійцям збили в січі злій.
Англійці добре на війні змагались,
На філософії ж не дуже знались,
Їм краще меч, ніж розум, слугував.
Це лиш тепер розумних час настав.[64]
Шандос, у бої полягти готовий,
Кричить: «Праворуч, Англії синове,
Шикуйтеся!» – Але не встиг сказать, —
Усі ліворуч, як один, біжать.
Так в давні дні над голубим Євфратом,[65]
У краї живши світлім та багатім,
Юрба хотіла, з гордощів сліпа,
Аж до небес поставити стовпа,
А Бог, таких сусідів не бажавши,
На сто язиків їх розбив назавше.
Отож було, котрий води прохав, —
Йому товариш враз підносить вапну…
Так Бог з людей зухвалих насміяв,
I всі відтіль розбіглися поквапно.
До Орлеана, на вали фортець
Прилинув, мов крилатий вістовець,
Переказ про блискуче подолання —
І Діви почалось там вихваляння.
Ви знаєте французів запальних:
Честь над усе чарує й надить їх,
На бій вони ідуть, немов у танці.
Тож Дюнуа, усіх бастардів цвіт[66]
(Його за Марса взяв би давній світ),
Ля Гір, Сентрайль, уставши рано-вранці,
Рішмон з Трімуйлем покидають шанці
I всі кричать на сотню голосів:
«Де вороги?
Натяк на перебування Вольтера в Англії від 1726 до 1729 p., коли він познайомився s багатьма видатними людьми.