Лабіринт духів. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
тільки хтось не хотів навмисно лишити докази, щоб усі думали, ніби листи надсилаються з в’язниці, – зауважила Алісія.
Хіль де Партера кивнув, погоджуючись.
– Я одного не можу зрозуміти, – вела далі Алісія. – Сальґадо вочевидь було засуджено до максимального покарання – тридцяти років. Як він опинився на волі?
– Цього не розуміє ніхто, не тільки ви. Справді, Себастьянові Сальґадо лишалося щонайменше десять років ув’язнення, коли його несподівано було помилувано самим Франко. Ба більше. Згадану амністію було надано за клопотанням міністра Вальса.
Алісія вражено реготнула. Хіль де Партера суворо глянув на неї.
– Навіщо Вальсові було клопотатися за нього? – прийшов на допомогу Леандро.
– Попри наші доводи, міністр, посилаючись на те, що розслідування не дає сподіваних результатів, вважав, що Сальґадо, опинившись на волі, може привести до особи чи осіб, причетних до листів із погрозами та ймовірних замахів на його життя.
– А чому «ймовірних»? – вихопилося в Алісії.
– У цій справі немає нічого певного, – відрізав Хіль де Партера. – Це не значить, що я сумніваюся в словах міністра. І вам цього теж не раджу.
– Звісно. Вертаючись до звільнення Сальґадо… Воно дало ті результати, на які сподівався міністр? – запитала Алісія.
– Ні, не дало. Відтоді як Сальґадо покинув в’язницю, ми стежили за ним цілодобово. Насамперед він винайняв помешкання в низькосортному готельчику в Китайському кварталі, де заплатив за місяць наперед. Після цього він лише те й робив, що ходив щодня на Північний вокзал, де цілими годинами просиджував у вестибюлі, поглядаючи на камери схову, та ще час від часу навідувався до старенької комісійної книгарні на вулиці Святої Анни.
– «Семпере й сини», – пробурмотіла Алісія.
– Саме так. Ви її знаєте?
Алісія кивнула.
– Цей Сальґадо не видається типовим книголюбом, – зауважив Леандро. – Нам відомо, що він сподівався знайти в камері схову на вокзалі?
– Ми підозрювали, що Сальґадо заховав там якусь свою здобич, награбовану до того, як його затримали в тридцять дев’ятому році.
– Підозра підтвердилася?
– Коли йшов другий тиждень його волі, Сальґадо знову – цього разу востаннє – навідався до книгарні «Семпере й сини», а опісля, як завжди, вирушив на Північний вокзал. Одначе того дня, замість сісти у вестибюлі й дивитися на камери схову, він підійшов до однієї з них і відімкнув її ключем. Звідти він дістав валізу й відкрив її.
– І що там було? – запитала Алісія.
– Нічого, – відказав Хіль де Партера. – Повітря. Те, що він там зберігав, зникло. Барселонська поліція мала намір його затримати, коли він виходив із вокзалу, але Сальґадо несподівано впав на землю. Наші агенти також зауважили, що за ним ішли назирцем аж до вокзалу двоє працівників книгарні. Щойно Сальґадо впав, один із них підбіг і опустився навколішки біля нього, а за кілька секунд пішов геть. Коли поліція прибула на місце події, Сальґадо