Лабіринт духів. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
вікна й неспішно повернувся до фотеля. Зручно вмостився, перекинувши ногу за ногу, і протягом якоїсь хвилі вивчав Алісію очима судмедексперта.
– Я хотів би, щоб ти сходила до лікаря Вальєхо.
– Ми вже про це говорили.
– Він найкращий у країні спеціаліст.
– Ні.
– Дозволь, я запишу тебе на прийом. Лише один огляд, який ні до чого не зобов’язує.
– Ні.
– Якщо ти маєш намір і далі розмовляти односкладовими словами, то принаймні вигадай щось нове.
– Гаразд, – відказала Алісія.
Леандро знову взяв роман Маташа зі столу й погортав його, усміхаючись сам до себе.
– Смішна книжка?
Чоловік звільна похитав головою.
– Ні. Власне кажучи, у мене від неї волосся дибки стає. Я тільки подумав про те, що вона здається написаною неначе саме для тебе.
Леандро зі скептичним виразом на обличчі пробігав очима сторінки, зупиняючись то там, то тут. Зрештою простягнув книжку Алісії, пильно вивчаючи дівчину єзуїтським поглядом, одним із тих, які бачать усі гріхи раніше, ніж ти встигнеш про них подумати, і яким досить одного змига оком, щоб змусити тебе розкаятися.
– Та дуже важлива вечеря в «Паласі» скоро зовсім захолоне, – натякнула Алісія.
Леандро не став заперечувати.
– Не вставай із ліжка й відпочивай. Я лишив тобі в аптечці у ванній десять флаконів по сто.
Алісія розлючено стиснула губи, однак промовчала. Леандро кивнув і рушив до дверей. Перш ніж вийти, він обернувся й наставив указівний палець на Алісію.
– Тільки не втни якоїсь дурниці, – попередив він.
Алісія склала руки як до молитви й усміхнулася.
17
Позбавлена присутності Леандро та його начальницької аури, що линула за ним повсюди, Алісія замкнулася на засув, стала під душ і майже на сорок хвилин забулася серед пари й крапель гарячої води. Чекаючи, доки вода змиє з неї турботи дня, що минув, дівчина навіть не вмикала світла, задовольняючись тьмяним світінням, яке соталося крізь віконце ванної кімнати. Опалювальні котли «Гіспанії» розміщувалися, мабуть, аж у самому пеклі, і металічне гримотіння в трубах просякало крізь стіни гіпнотичною музикою. Коли Алісії здалося, що шкіра її ось-ось уже почне відставати клаптями, вона закрутила кран, але ще якусь хвилю не рушала з місця, слухаючи капотіння води з душу й гул машин на Ґран-Віа.
Пізніше, загорнута в рушник, у товаристві повного келиха з білим вином, Алісія розляглася на ліжку разом із матеріалами справи, яку їй того ранку вручив Хіль де Партера, і текою з листами, буцімто написаними чи то в’язнем Сальґадо, чи то непевним небіжчиком Давидом Мартіном.
Почала вона з матеріалів справи, порівнюючи офіційну версію поліції з тим, що дізналася протягом дня. Як і в більшості поліційних доповідей, у цій ішлося лише про найменш важливе; найцікавіші теми вона обминала. Звіт про начебто замах на Вальса в будинку Товариства красних мистецтв становив собою геніальний приклад твору, побудованого на необґрунтованих і чудернацьких здогадах. У звіті не було жодного спростування,