Джерело. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
кутка, а перед тим невтомно допомагала організувати це дійство. Тільки от Кірша здивувало те, що Амбра в ту мить дивилася зовсім не на нього – вона стривожено вглядалась у натовп.
«Щось негаразд», – думала Амбра.
Посеред кімнати високий елегантний чоловік проштовхувався вперед, махав руками і прямував до Амбри.
«Це Роберт Ленґдон!» – упізнала вона американського професора з відео, яке показував Кірш.
Ленґдон ішов швидко, і королівські гвардійці, що охороняли директорку музею, водночас відступили від стіни, готуючись його перейняти.
«Чого він хоче?» – Амбра помітила збентежений вираз обличчя Ленґдона.
Вона швидко поглянула на Едмонда – чи помітив він із підвищення метушню в її кутку, – але той уже не дивився на публіку. Едмонд Кірш моторошно дивився просто на неї.
«Едмонде! Що таке?»
У цю мить під куполом розкотилась оглушлива луна – і голова Едмонда закинулася назад. Амбра з жахом побачила, як на чолі Едмонда розкрився червоний кратер. Його очі трохи закотились, але він міцно тримався за кафедру, і все його тіло заклякло. Він заточився, на його лиці було написане глибоке здивування – і, немов підрубане дерево, повалився на підлогу, тяжко вдарившись головою об штучне трав’яне покриття, а навсібіч полетіли криваві бризки.
Не встигла Амбра усвідомити, що сталось, як відчула: один із гвардійців пригинає її до землі.
Час завмер.
А потім… почалася пекельна колотнеча.
Побачивши на стелі зображення закривавленого тіла Едмонда, юрба, неначе хвиля, відлетіла вглиб залу, боячись інших куль.
Коли почався хаос, Роберт Ленґдон відчув себе прикутим до місця – він не міг поворухнутися від шоку. Зовсім близько його друг упав застрелений, він був і далі обличчям до публіки, і з отвору в його лобі юшила кров. Мертве лице Едмонда жорстоко освітлював промінь прожектора – камера так і залишилася на тринозі, очевидно, ввімкненою: вона, певне, й далі транслювала події на купол і у світ.
Наче вві сні, Ленґдон відчув, що підбігає до відеокамери й різко розвертає її до стелі, щоб Едмонд опинився поза об’єктивом.
Потім кинув погляди на юрбу гостей, які розбігались, і на друга, котрий лежав на підлозі. Професор розумів: Едмонд уже загинув.
«Господи… Я намагався застерегти тебе, Едмонде, але Вінстон мене запізно попередив…»
Неподалік від тіла Едмонда Ленґдон побачив королівського гвардійця – той схилився, захищаючи Амбру Відаль, яка лежала на підлозі. Ленґдон поспішив просто до неї, але гвардієць зреагував відрухово – підскочив і в три довгі стрибки налетів на Ленґдона.
Удар плеча агента з нашивкою GR прийшовся просто в середину грудей Ленґдона. Усе повітря вилетіло з легень професора, і хвиля болю прокотилася тілом. Його підкинуло в повітря, і він приземлився на штучну траву. Не встиг професор віддихатися, як сильні руки перевернули його долілиць і заломили ліву руку за спину; залізна долоня вперлася йому в потилицю. Ленґдон не міг поворухнутись і лежав, утиснутий лівою щокою в трав’яне покриття.
– Ви