Джерело. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
зміст поганих новин до нього дійшов.
…el asesino ha huido…
Убивця втік.
…salida bloqueada…
Вихід заблоковано.
…uniforme militar blanco…
Щойно зайшла мова про військову форму, гвардієць послабив тиск на Ленґдона.
– ¿Uniforme naval? – спитав він напарника. – Blanco… ¿Como de almirante?31
Відповідь була ствердна.
«Усе правильно: морська форма, – зрозумів Ленґдон. – Вінстон мав рацію».
Гвардієць відпустив Ленґдона і зліз із нього.
– На спину!
Ленґдон перевернувся на спину і сперся на лікті; йому було боляче. Голова йшла обертом, на грудях відчувалося кілька забиттів.
– Ані руш! – скомандував гвардієць.
Ленґдон рухатися не збирався: стокілограмовий офіцер, який тепер стояв над ним, уже показав, наскільки серйозно він робить свою справу.
– ¡Inmediatamente!32 – крикнув гвардієць у свою рацію, а далі став кликати на допомогу місцевих правоохоронців, щоб ті заблокували всі шляхи виїзду від музею: – Policía local… bloqueos de carretera…
З підлоги Ленґдон бачив Амбру Відаль, яка й далі лежала під стіною. Вона спробувала встати, в неї підкосилися ноги, і вонавпала на коліна. «Допоможіть же їй, хто-небудь!» Але гвардієць кричав через увесь зал, звертаючись незрозуміло до кого:
– ¡Luces! ¡Y cobertura de móvil!33
Ленґдон простягнув руку й поправив аудіопристрій.
– Вінстоне, ви чуєте?
Гвардієць химерно подивився на Ленґдона.
– Я тут, – сухо відгукнувся Вінстон.
– Вінстоне, Едмонда вбито. Нам просто зараз потрібне світло. Треба відновити мобільний зв’язок. Ви можете це зробити? Чи зв’язатися з кимось, хто може?
Мить – і світло під куполом різко ввімкнулося: чарівна ілюзія долини в місячному сяйві розвіялася, стало видно штучну траву, на якій валялися покинуті підстилки. Гвардійця, очевидно, глибоко вразила влада Ленґдона. Отямившись, він схилився й поставив професора на ноги. Учений і гвардієць дивилися один одному в лице при повному світлі. Охоронець був високий – одного зросту з Ленґдоном, мав поголену голову; його мускулясте тіло напинало синій піджак. Гвардієць був блідий, із невиразними рисами обличчя – тільки очі мали незвичайно гострий погляд і нині, немов лазер, спрямували його на Ленґдона.
– Вас сьогодні у відео показували. Ви – Роберт Ленґдон.
– Так. Едмонд Кірш був моїм другом і учнем.
– Я – агент Фонсека з Guardia Real, – відповів той бездоганною англійською. – Розкажіть, що ви знаєте про чоловіка в морській формі.
Ленґдон озирнувся, поглянув на тіло Едмонда. Воно нерухомо лежало на траві біля кафедри.
Над тілом схилилися Амбра Відаль, два музейні охоронці й лікарі швидкої допомоги, які вже покинули спроби повернути його до життя. Амбра тихо накрила тіло покривалом.
Без сумніву, Едмонд був мертвий.
Ленґдон відчув нудоту, але не міг відвести погляд від убитого товариша.
– Ми йому не допоможемо, – різко вимовив гвардієць. – Розкажіть, що ви знаєте!
Ленґдон
Форма морська? Біла… Як в адмірала?
Негайно!
Світло! Мобільне покриття!