Джерело. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.

      «Цей знак – мій захист, – подумав Авіла, дивлячись на емблему. – Але зараз я захисту не потребую».

      – А нехай, – сказав хуліган, урешті відпустивши руку Авіли й перемкнувши увагу на кельнерку. – А ти мила, – зауважив він. – Що, стовідсоткова іспанка?

      – Так, – люб’язно відказала вона.

      – Що, нічого ірландського в тобі не було?

      – Ні.

      – А хочеш?

      Чоловік, звиваючись від істеричного сміху, стукнув кулаком по шинквасу.

      – Дайте їй спокій! – наказав Авіла.

      Той розвернувся, люто свердлячи іспанця очима.

      Другий уболівальник штурхнув Авілу в груди:

      – Будеш командувати, що нам робити?!

      Авіла глибоко вдихнув – сьогоднішня довга подорож його втомила – і вказав на шинквас.

      – Панове, будь ласка, сядьте. Я візьму вам пива.

      «Як добре, що він лишився!» – подумала кельнерка. Хоча жінка і вміла себе захистити, але від того, як офіцер спокійно поводиться з цими двома дикунами, в неї трохи завмирало серце – і вона сподівалася, що цей чоловік лишиться до самого закриття закладу…

      Офіцер замовив два кухлі пива й тонік для себе і знову сів біля шинкваса. Футбольні хулігани вмостилися обабіч адмірала.

      – Тонік?! – дражнився один. – А я думав, ми разом вип’ємо.

      Офіцер утомлено всміхнувся до кельнерки і допив свій тонік.

      – На жаль, маю важливу зустріч, – мовив офіцер, підводячись. – Гарно вам посидіти.

      Щойно він устав, як здоровані, мов за командою, різко опустили свої лапищі йому на плечі й посадили назад на стілець. В очах адмірала зблиснула іскра гніву – і згасла.

      – Діду, гадаю, ти не став би залишати свою подружку з нами, – здоровань поглянув на кельнерку й огидно поворушив язиком.

      Офіцер із хвилину тихо посидів, а потім сунув руку в кишеню кітеля.

      Здоровані знову схопили його за рукави:

      – Гей, що ти робиш?!

      Офіцер повагом дістав мобільний телефон і сказав щось по-іспанськи. Мужики витріщилися на нього, а тоді адмірал знову заговорив англійською.

      – Перепрошую, маю зателефонувати дружині й попередити, що прийду пізно. Схоже, доведеться затриматись.

      – Оце вже діло, батяню! – сказав більший, випив одним духом свій кухоль і хряснув ним об шинквас.

      – Наливай іще!

      Наповнюючи кухлі хуліганів, кельнерка в дзеркало помітила, як офіцер натискає кілька клавіш телефона і прикладає до вуха. Додзвонившись, швидко заговорив по-іспанськи:

      – Le llamo desde el bar Molly Malone, – промовив адмірал, прочитавши назву й адресу бару з підставки під кухоль, яка лежала на шинквасі. – Calle Particular de Estraunza, ocho. – І через кілька секунд додав: – Necesitamos ayuda inmediatamente. Hay dos hombres heridos6.

      І поклав трубку.

      «¿Dos hombres heridos?» Серце кельнерки закалатало.

      Не встигла вона зрозуміти, що це мало б означати, як за шинквасом крутнувся білий вихор – офіцер різко розвернувся вправо й наддав ліктем у ніс більшому з хуліганів: пролунав