Остап Вишня. Ростислав КоломієцьЧитать онлайн книгу.
колег зі сліпим бандуристом, який приходив разом з хлопчиком-поводирем у Мироносицький сквер. Вони підгодовували його і слухали, слухали…
«Вісті»… Сірий папір, брудна фарба, сліпі шпальти. Тут і в інших столичних газетах ентузіастично налаштований Остап Вишня створював майже щодня по фейлетону, як напочатку він називав свої твори. І вони надавали святкового вигляду газеті. А Олександр Довженко створив дружній шарж, зобразивши друга у двох іпостасях з підписами. Ліворуч – Остап Вишня, «яким його уявляє хуторянський читач, у вишиванці, усміхнений. Праворуч – Остап Вишня, «який він є в натурі», з краваткою, у білій сорочці, серйозний, навіть сумний. Справді, красномовний шарж: Остап Вишня сміється із серйозними намірами…
Невдовзі він стає відповідальним секретарем «Селянської правди», яку редагував його друг, письменник, в минулому член УСРП Сергій Пилипенко.
З підвального офісу ВЧК Остап Вишня переселяється у палац – харківську комуналку – і цілком віддається літературній діяльності. У «Селянській правді» від 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу» уперше з’являється підпис «Остап Вишня». Остап – зрозуміло, гоголівський герой, син Тараса Бульби, гоголівські традиції. А Вишня?.. Дуже просто. Павло з дитинства любив вишні, та й у селі, де він народився, і досі повно вишневих садів. Згадаймо ідилічне шевченківське: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співаючи, ідуть дівчата…» Вишня – як символ смаку до життя, це зрозуміло кожному українцю. Я, в усякому разі, полюбив вишні, познайомившись із творчістю Остапа Вишні.
…Схоже, він не тішив себе ілюзіями щодо гуманістичних устремлінь радянської влади в Україні. Апофеозом політичного огляду сучасності стає скептичний Вишневий фейлетон «Діли небесні»: «І прилетів архангел Михаїл на небо. І постукав архангел Михаїл до Бога:
– Хто?
– Михаїл.
– Заходь… Ну, розказуй, як там, що там? Що чував? Що бачив? Де був? Миропомазав?
– Ех, Боженьку, бодай мені не казати, а вам не чувати…
– А що таке?
– Та… Полетів ото я, як ви було наказали, до Москви… Нову владу на царство миропомазати… Благодаті на неї напустить… Зайшов до Кремля…
– Чи не можна, – питаю, – побачити, хто тут у вас є найстарший?
– А тобі в якій, – питають, – справі?
– От Бога я… З неба… Миропомазати б… Скрізь так… Верховну завжди мазали… благодаті напускали… І тепер… треба б і у вас… І так спізнились – думали, не втримаєтесь…
– Літай, – кажуть, – далі… Ніколи саме. У нас тепер з’їзди, наради – не до тебе. Киш!»
Ну, і так далі. Обізвана П. Грунським «небогомпомазаною», більшовицька влада взагалі не стала розкривати свої наміри щодо українців. І це сприймалося як загроза. Полетів було архангел, за Божим велінням, на Україну, і ледь не потрапив «на Чернишевську». На харківській вулиці Чернишевського містилося управління НКВС. І це написано на території радянської України щойно випущеним