Ярослав Мудрий. Петро КралюкЧитать онлайн книгу.
над печенігами, у результаті упорядкування та переклад з польської чого «Росія назавжди звільнилася від їхніх жорстоких нападів». На честь цієї перемоги, вказується, Ярослав побудував Софію Київську. Відзначає історик також релігійність князя, майже повторюючи слова давньоруського літописця: «Цей государ… дуже любив церковні статути, духовних пастирів і особливо чорноризців; не менше любив він і книги божественні: велів їх перекладати з грецької на слов’янську мову, читав їх день і ніч, багато їх переписав і наказав покласти в церкві Софійській для народного вжитку»23.
Ось і майже все. Карамзін у розповіді про Ярослава близько половини тексту присвячує його дочкам – Єлизаветі, Анні й Анастасії, які вийшли заміж за іноземних монархів. Історик дає панегіричну характеристику князю – в дусі роялістської лояльності, але без якогось захоплення: «Ярослав заслужив у літописах ім’я государя мудрого; не здобув зброєю нових земель (насправді цей князь завоював нові землі й підпорядкував їх Руській державі. – П. К.), але повернув утрачене Росією в бідах міжусобиць; не завжди перемагав, але завжди показував мужність; заспокоїв вітчизну і любив свій народ»24.
«Історія…» Карамзіна мала великий вплив на російське суспільство в першій половині ХІХ ст., зрештою – і в наступні часи. Цей твір значною мірою визначив уявлення росіян на свою історію в «еру націоналізму». Однак у цій історії Ярославу Мудрому відводилося загалом скромне місце. Він всього лише продовжувач справ свого батька – Володимира. Нових земель не завоював – а це для тогочасної російської свідомості було мінусом. До видатних полководців не належав. Сумнівно, що такий персонаж міг стати знаковою фігурою для російського націоналізму, викликати зацікавлення в істориків та письменників.
Не приділяє постаті Ярослава Мудрого багато уваги й Сергій Соловйов (1820 – 1879) у своїй «Історії Росії з найдавніших часів» – першому гранд-наративі російської історії. Вчений цілком справедливо вказав на те, що Ярослав «не заслужив такої приємної пам’яті в народі, як його батько; незважаючи на це, його діяльність має важливе значення в нашій історії»25. Це значення Соловйов бачив передусім у тому, що Ярослав сприяв утвердженню християнства на Русі. Але він звертав увагу ще на один момент: «…Ярослав не був князем лише в значенні вождя дружини, який прагнув у далекі сторони за завоюваннями, славою та здобиччю; Ярослав, як бачимо, був більш князем-урядником країни»26. Із таким підходом вченого до оцінки цієї історичної постаті варто погодитися.
С. М. Соловйов
Соловйов звертав чимало уваги на моменти державотворення в діяльності правителів Русі. Стосувалося це й Ярослава Мудрого. І тому історик вважав, що народ Ярославову діяльність по достоїнству не оцінив.
Звісно, Ярослав Мудрий трактувався в російській імперській історіографії як персонаж російської національної історії, яка ніби має витоки в давньоруських часах. Тому в царській Росії зустрічаємося з фактами
Н. М. Карамзин об истории государства Российского. – М., 1990. – С. 53.
Там само. – С. 55.
Там само. – С. 211.