Куля для вовкулаки. Юрій СорокаЧитать онлайн книгу.
доки до вух Сенявського долинув неясний шурхіт. Це не були кроки, лише тихий шелест листя. Намагаючись не видати себе, пан Адам визирнув зі своєї схованки й мало не заволав від жаху, що раптово пройняв його несамовитою хвилею. Зовсім поряд, не далі як за десять кроків, від нього знаходилась істота. Ні, це не був вовк. Але й людиною навряд чи можна було назвати те, що напружено нюхало повітря, намагаючись відшукати Сенявського. На мить смолоскип, пожбурений паном Адамом, розгорівся яскравіше й освітив істоту настільки, що стало можливим роздивитись її заросле шерстю тіло, важкі щелепи, з-під яких виступали ікла й сповнені нелюдської ненависті очі. А ще довгі передні кінцівки, які сягали майже землі й були увінчані велетенськими кігтями. Після цього сили полишили Сенявського, і він знепритомнів…
Коли наступного ранку сонце почало вигрівати стволи мідних фальконетів на бастіонах мисливського будинку Адама Ієроніма Сенявського, сторожа біля воріт була чимало здивована невідомим прибульцем. Останній з’явився на шляху, що вів до Меджибожа, й намагався потрапити до маєтку. Втім, невідомим чоловік залишався тільки до того моменту, коли старший з охоронців не придивився до нього пильніше. Яким же було здивування старого солдата, коли в обірваному, залитому кров’ю і сивому, як дим, бідаку він упізнав власника Меджибізького ключа. Перед ним стояв, стискаючи в руках хрест, зроблений з уламків гілки і шматка обвугленої тканини, Адам Ієронім Сенявський.
Розділ VI
Ранок після буремної ночі видався сонячним, навіть урочистим. Прозорий купол неба вражав чистою бірюзою, яку не наважувалась порушити бодай дрібна хмарина. Сонце, яке палало на сході світовою пожежею, позолотило маківки церкви Святої Покрови, додало свіжих кольорів квітнику навпроти й почало швидко випалювати росу на пожовклій траві майдану. Приземкуваті курені з викладеними дерниною дахами ще відкидали похилі тіні, але з димарів курінних кабиць21 у небо потяглись перші несміливі пасма диму. Там кашовари розпочинали готувати сніданок. Прості, але поживні страви. Булькав у казанах куліш, шкварчало на великих пательнях сало, перетворюючись на хрусткі шкварки, а у вуглях перегорілих вогнищ доходили коржі-загреби, що їх за звичаєм пекли прямо під шаром попелу.
На фортечних вежах настав час зміни караулів. Утомлені нічним чергуванням запорожці, чиї очі вглядались у ніч у пошуках непроханих гостей, тепер йшли відпочивати. Залишали оборонні споруди козацької столиці новій зміні захисників. Помітним був рух і біля будинків січової старшини. Там бігали джури, юрмились козаки. Деякі, виконуючи накази кошового, виставляли в ряд вози. Утворювали з них підвищення і встеляли його перськими дорогими килимами. Кілька козаків під командою військового довбиша22 виносили на світ Божий мідні тулумбаси23, установлювали їх неподалік від імпровізованого помосту. Готувалась військова рада, і Семен Паливода знав причину її підготовки. Проте ці заходи
Кабиця – відкрита піч, вогнище з димарем. Використовувалась у Запорізькій Січі для приготування їжі.
Військовий довбиш – у Запорізькій Січі виборна старшинська посада. Відповідав за литаври, за допомогою яких скликалась військова рада.
Литаври.