Куля для вовкулаки. Юрій СорокаЧитать онлайн книгу.
– буркнув Мацейовський. – Ми воліли б перейти до справи одразу, без довгих передмов. Дайте наказ своєму служнику вийти. Орудка, яку я маю честь обговорити, є дорученням його ясновельможності. Дорученням конче конфіденційним!
Семен поглянув на Микиту, потім на ротмістра.
– Пане Мацейовський, у мене немає таємниць від мого помічника. Тож можете говорити у його присутності.
– У мене доручення, від виконання якого значною мірою залежить доля пана Сенявського! – звився ротмістр.
– І все ж я змушений настояти на своєму. Тим більше, що справа, задля якої ви сюди прибули, знаходиться у межах його компетенції.
– Прошу? – не зрозумів Мацейовський.
– Мій помічник є спеціалістом з окультизму, – поглянув Семен на ротмістра впритул.
Мацейовський хотів щось відповісти, але цієї миті домініканець мовчки здійняв руку з чотками, наказуючи йому скоритись. Це здивувало Семена, але він зробив вигляд, що нічого не помітив. Ротмістр відкашлявся.
– Отже, справа задля якої ми сюди приїхали, є досить складною… – промимрив він.
Семен із розумінням похитав головою.
– Так, так, мені відомо про трагічні події в маєтку Сенявських. Здається, убито сина його ясновельможності?
Від несподіванки Мацейовський мало не розкрив рота. Його пишні гусарські вуса почали виглядати кумедно, нагадуючи неохайні пензлі, що їх маляр помив після роботи не надто ретельно й залишив сушити один навпроти другого. Міхай Березовський нервово осміхнувся й лише домініканець залишився незворушним.
– Але, прошу пана, це трапилось лише кілька днів тому. Ми поспішали, як могли, звідки… – бубонів Мацейовський. Увесь пафос, з яким він розпочав розмову зник, і Семен побачив перед собою просту людину. Людину, яка мала на душі надто великий тягар проблем.
– Звідки мені про все відомо? – Паливода здійняв брови. – Але володіння потрібною інформацією і є тим хистом, завдяки якому я заробляю собі на життя. На жаль, мій батько, нехай земля йому буде пером, не зміг залишити мені великих маєтків. Натомість наділив жагою до пригод. І, мушу сказати без непотрібної скромності, здатністю мислити аналітично.
Мацейовський, не знайшовши відповіді, промовчав. Мовчали й решта відвідувачів. Семен, посміхнувшись самими кутиками вуст, продовжив:
– У моєму доробку більше двох десятків розкритих злочинів і справедливо покараних злочинців. Тож не варто набивати собі ціну розміром статків і привілейованим становищем вашого сюзерена. Адже, панове, ви саме тому звернулись до мене і навіть зволили здолати шлях через Дике Поле. А потім терпіли немилосердне ставлення, яке я дозволив собі виключно з вини мого недбайливого служника?
Слова Семена, очевидно, справили на відвідувачів потрібне враження. Виключаючи Бенедикта, стосовно якого не можна було сказати нічого певного. Домініканець від початку розмови дивився на Семена похмурим поглядом своїх риб’ячих очей і перекочував між пальцями бурштинові кульки. Паливода неквапом