Манускрипт з вулиці Руської. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
голос, і появилася сама Льонця з розпущеним лляним волоссям, підпухлими блудними очима, гарна й захмелена.
– А йди, йди до хати, шльондро векслярська, – мовила зовсім мирно Абрекова, взяла Льонцю за руку й підштовхнула її на східки.
– Йду, йду, стара хіромантичко, відьмо кальварійська, йду… – Льонця сперлася рукою на плече одного пахолка, повела долонею по його підборіддю, потім обняла за шию: – Може, підеш зі мною, поки стара он тому поворожить? Не хочеш? Служба… – Вона вдарилась об двері й провалилася у темні сіни.
Абрекова провела дочку поглядом і знову запитала в стражників:
– То чого ж ви тут стоїте, коли там, – показала рукою на вікно, – ніякого дідька нині не почепили?
– Урядове видовище буде нині на Ринку, Абрекова. Стоїмо для порядку.
– О, слава Богу… Хоч одного дня буде спокійно під моїм вікном, – зітхнула полегшено й подалася до дверей. – Тільки стійте вже тут весь день, а щоб стояли ви каменем до судної години.
…Навпроти парадної ратушевої брами, на розчищеному ще вчора від рибних ляд і м’ясних яток ринковому плацу виросла з картону й дощок крихітна подоба російського города Смоленська. Сорокатисячний, втричі більший, ніж Варшава, з товстелезними високими мурами, тридцятивежовий, із ста сімдесятьма гарматами і шеститисячною військовою залогою Смоленськ умістився на одній третині Ринку – бо переможений. Умістився, ще й вистачило місця для трибун, – їх притулено до крамниць аптекарів і золотарів біля венеціянського будинку, – і на них, завішаних килимами й ґобеленами, сиділи, очікуючи видовища, львівські патриції, райці, лавники, купці, лікарі та інші достойники. Посередині на підвищенні возсідали призвідці московської авантюри – польний гетьман Станіслав Жолкевський і львівський староста Єжи Мнішек.
Біля Мелюзини – німфи, що нагнулася над криницею навпроти чорної кам’яниці Лоренцовичів, і коло статуї правосуддя на протилежному боці Ринку стояли готові до штурму руської фортеці переодягнені на списоносців, стрільців, рейтарів, драгунів і реєстрових козаків міщани. Із-за валів іграшкової твердині виглядали бородаті, в паперових шоломах, зі щитами і списами вої, які спочатку будуть оборонятися, а потім поляжуть за землю руську. Так, як було насправді там – під Смоленськом.
Народ загатив увесь ринковий майдан, тріщали балкони, хлопчиська чіплялися карнизів і стояли на дахах – весь Ринок здавався одним величезним котлом, повним тисяч людських голів.
Войовник Смоленська Станіслав Жолкевський в суворо застебнутій делії й шапці з високим султаном понуро спостерігав за приготуванням до видовища, яке ось-ось мало відбутися на його честь, а бачив справжній Смоленськ і Москву, і Клушин, де полягли тисячі його лицарів за марнославне прагнення короля Зиґмунта III розширити Річ Посполиту від Швеції до Каспійського моря. Смоленськ упав – це правда, але польські жовніри у Москві щурів їдять, а жолду3 король не дав ані своїм, ані найманим – нині-завтра рушить голодна зграя мародерів
Плата за військову службу.