Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро КралюкЧитать онлайн книгу.
Казимиром ІІІ (1310—1370) був даний старт боротьби за руську спадщину. Гравцями в цій боротьбі були Польща, Угорщина, Литва й Золота Орда. Тривала вона до 1392 р. Її результатом стала ліквідація Руського королівства, землі якого розібрали Польща й князі литовської династії Ґедиміновичів. Останні зуміли створити життєздатний державний організм – Велике князівство Литовське.
На жаль, про війну за руську спадщину не зберіглося ніяких наших літописних свідчень. Про події цієї війни переважно дізнаємося з польських, угорських, німецьких джерел, а також частково з пізніших литовських літописів.
Стереотипи російської історіографії, які й досі панують у нас, а також специфіка джерел знеохочують українських дослідників розглядати війну за руську спадщину і осмислювати її. Хоча та війна стала для Центрально-Східної Європи такою собі «точкою біфуркації», яка визначила історію цього регіону на віки вперед.
У результаті війни за спадщину Польща відмовилася від слов’янських земель Сілезії та Помор’я, які культурно й ментально були близькі полякам, й почала здійснювати експансію на Схід – спочатку на Галичину, Волинь, а потім на інші українські землі. Ця війна посприяла остаточному оформленню Великого князівства Литовського, котре помітно розширило свої кордони за рахунок Русі, переважно нинішніх українських земель.
Боротьбі за спадщину Руського королівства передували такі події. Орієнтовно в травні 1323 р. чи раніше при невідомих обставинах померли Андрій та Лев, котрі правили цією державою206. Існує кілька версій смерті цих князів – загибель від рук татар-ординців, литовців, а також отруєння. Ця подія поклала край успадкуванню престолу в королівстві Романовичами по чоловічій лінії. Враховуючи те, що в період Середньовіччя держава трактувалася як вотчина правителя, смерть Андрія та Лева, які, судячи з усього, не залишили нащадків по чоловічій лінії, могла би стати фатальною для Руського королівства.
Проте на престолі опинився Болеслав, син мазовецького князя Тройдена із династії П’ястів та Марії, доньки короля Юрія Львовича. Не відомо, яким чином Болеславу вдалося стати правителем цієї держави. Але він мав право унаслідувати престол по материнській лінії.
Правління Болеслава почалося в дуже юному віці – тоді йому, імовірно, було трохи більше десяти років. Державою управляли місцеві волинські бояри, адже престол Руського королівства знаходився в місті Володимирі. Ставши правителем, Болеслав узяв нове ім’я Юрій – не честь свого діда. Він також прийняв православ’я. Титулував себе, як зазначалося, королем Русі207.
Юрій ІІ проводив активну зовнішню політику, намагався протистояти експансії Польщі й Угорщини. Підтримував добрі стосунки з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією, Золотою Ордою, якою правив тоді могутній хан Узбек (бл. 1283—1341)208. Робив спробу повернути Люблінську землю, котру в 1303 р. захопила Польща, а також деякі землі Карпатської Русі,
Див.:
Саме за хана Узбека Золота Орда досягла піку своєї могутності. Див.: