Соловецький етап. Антологія. АнтологияЧитать онлайн книгу.
рр. Соловецький концтабір знову повернувся до старих своїх географічних меж (1926—1927 року), тобто не виходив за межі Попового острова, та й там був один тільки табір, «Морсплав», що правив більше за пересильний пункт, ніж за виробничий табір.
У цій добі, як і в попередній, переважну частину соловчан становлять селяни-українці, учасники селянських заколотів 1929—1932 рр. агрономи, вчителі, лікарі, письменники, поети, вчені, студенти з совєтської України.
Друга група складалась із так званих «інонаціоналів»: казанських і кримських татар – на чолі з Султан Галеєвим і Галеєм Галеєвим; туркменів, таджиків, узбеків – на чолі з Ходжаєвим і Усмановим; вірмен – на чолі з братами Лебледбежанами; грузин – на чолі з полковником Яшвілі, Кікодзе та Гугунашвілі; фінів, удмуртів, східних фінів (карелів); німців – на чолі зі своїми пасторами і німцями – совєтськими діячами; білорусів – на чолі з Рак-Михайловським, М’ятлою, Дворчаніновим; поляків – на чолі з Вишневським; кабардинців, балкарців, осетинів, інгушів, азербайджанців та інших народів Кавказу – з їх мулами і старшинами; нарешті, росіян – на чолі з академіком Флореньким, Песоцьким, Пороховниковим та іншими. У цьому багатонаціональному конгломераті були й чужоземні піддані – починаючи з німців і французів і кінчаючи японцями та американцями.
Окрему категорію становили 325 людоїдів з часів голоду 1932—33 року, між ними 75 чоловіків і 250 жінок.
Оце, власне, той склад соловецьких каторжників 1933—1937 років, що я особисто мав нагоду добре пізнати.
Організаційна структура, як і в усіх совєтських концтаборах, заснована була на виробничому принципі, з тією лише ріжницею, що Соловки не являли в цей час суто виробничої каторги; бо в’язні соловецькі мали надто велику кількість всіляких спеціальних приписів у своїх вироках та інших супровідних документах на них, що, по суті, зводило тут нанівець виробничі моменти. На Соловках було в цей час аж три «спецізолятори». Усіх в’язнів, що не сиділи по ізоляторах, ділилося на низку категорій, які ріжнилися своїми правами щодо пересування та перебування на певній території Соловків. Так, була категорія з правом перебувати лише в Кремлі; з правом перебування за Кремлем, але в зоні Кремля (радіусом 2 км); з правом пересування (у службових справах) по острову чи по всіх островах, звичайно, з конвоєм; з правом планети в межах 5 км зони навколо острова (теж, ясна річ, з конвоєм). При чому всі ці «права» були дуже непевними; сьогодні ви маєте «право», а завтра сидите в найглибшому ізоляторі. Найважливішим було – не потрапити, як там говорили, на «прицел» третій частині, тобто місцевому тюремному НКВД. Якщо у 3-ї частини не було на вас інших матеріалів, крім надісланої разом з в’язнем «справи», коли вам не «пришито» було шостого (шпигунства) чи восьмого (терор) пункту, ви могли мати деякі з цих «прав».
На цей час, як уже говорилось вище, виробнича діяльність Соловків зводилось головно до сільського господарства. Лісгосп, Йодпром, Рибпром – були невеличкими. Там працювало мало людей. До того ж у Йодпромі, як і в Рибпромі,