Соловецький етап. Антологія. АнтологияЧитать онлайн книгу.
пробував укладати історію України за «марксистсько-матеріалістичним законом». Без відповідної фахової практики й достатньої документації його твори позначені ідеологічними маніпуляціями історичних фактів.
Праці Яворського були гостро критиковані в українській національній історіографії за тенденційність і нефаховість (Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип’якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929-го також радянською історіографією, яка «яворщиною» прозвала «націоналістичний ухил» в історії. Яворського обвинувачено в ідеологічних помилках: «перебільшенні місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізації дрібнобуржуазних націоналістичних партій» та трактуванні української революції не як частини російської, а окремого витвору українського історичного процесу.
Історик України, «марксист», Матвій Яворський потрапив з Галичини на Наддніпрянську Україну 1918 р., коли прийшла туди німецька армія. Згодом, опинившись у большевицькому оточенні, перейшов на совєтську плятформу, а пізніше став навіть, так скажу, офіційним партійним істориком України. Був академіком.
Як член компартії, М. Яворський обіймає в совєтській Україні високі посади. Коли ж большевики почали нищити українську культуру, потрапив до тюрми.
1930 р. під час партійної чистки, на зборах Яворському було з документами в руках доведено, що він був офіцером австрійської армії і служив там у військовій жандармерії. На Яворському поставлено хрест. Незабаром його заарештовано і заслано на Соловки.
У соловецькому Кремлі ми зустрілись як давні знайомі, хоч у Харкові майже не знали один одного. Яворський цікавився, що робиться серед українських істориків. Коли я йому сказав, що 1932 року не надруковано жодної наукової роботи з історії України, він сказав, що тут немає нічого дивного, бо фактичний розгром української історичної науки почався ще з осени 1929 року, після першої конференції істориків-марксистів у Москві. Він цікавився, як розцінюють його схему й погляди на різні проблеми української історії. Я відповів йому, що на критиці його праць вже заробили неабиякий капітал Рубачі* й іже з ними. Потім розповів йому, що вже з 1931 року на вимогу культпропу ЦК до програм курсу історії України, де ще цей курс читалось, заведено спеціальну тему «Яворщина». Звичайно, з цією темою мучився і лектор і його слухачі; бо починати «Яворщиною» (темою цілком історіографічною) читання курсу історії України слухачами, які не знали історії України, а тим більше української історіографії, було просто неможливо.
Під час цієї розмови я помітив, що Яворський раз-у-раз діставав з кишені маленькі шматочки хліба і їв. Він якось ненатурально зиркав на свої нари. Мені стало ясно. У Яворського була психоза голоду. Уся соловецька громада лікувала його. Ми приносили, що мали з їжі, і Яворський їв, а що не з’їдав, ховав у приголовку нар.
Минуло щонайменше шість місяців, поки вчений видужав. Зрозуміти це може тільки той, кому доводилося так тяжко і довго голодувати, як тяжко і довго голодував Яворський.
Здається,