Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі. Ерік БернЧитать онлайн книгу.

коли він каже, що вона нагадує йому Червону Шапочку.

9. І що доволі дивно, вона майже завжди має і вдягає червоне пальто.

Слід зазначити, що сценарії матері Червоної Шапочки, бабусі й дідуся з боку матері мають бути взаємодоповняльними, щоб такі сексуальні інциденти могли траплятися більше, ніж раз. Щасливий кінець казки також є підозрілим, і в реальному житті такого ніколи не трапляється. Казки розповідають батьки, керуючись добрими намірами, і щасливий кінець є втручанням доброзичливого, але хибного батьківського Я-стану; оповідки ж, складені самими дітьми, – реалістичніші й необов’язково мають щасливий кінець. Насправді добре відомо, що вони є жахливими25.

Г. Чекаючи на трупне задубіння

Одним із завдань сценарного аналізу є узгодити життєвий план пацієнта з великою історичною психологією людської раси, що мало змінилася від печерних часів, поселень ранніх землеробів та скотарів і великих тоталітарних урядів Близького Сходу до нинішнього часу. Джозеф Кемпбелл у книжці «Тисячоликий Герой», яка є найкращим посібником зі сценарного аналізу, підсумовує це таким чином:

«Фройд, Юнг та їхні послідовники неспростовно продемонстрували, що логіка, герої та діяння міфів і далі існують у нинішні часи… Останнє втілення Едіпа, безперервний роман Красуні й Потвори, стоїть сьогодні опівдні на розі 42-ї стрит та 5-ї авеню, чекаючи, поки зміниться сигнал світлофора». Він указує, що тим часом як герой міфу сягає всесвітньо-історичного тріумфу, герой казки здобуває лише маленьку домашню перемогу. А пацієнти є пацієнтами, можемо додати ми, бо вони не можуть здобути перемог, яких прагнуть, але все одно існують. І тому вони приходять до лікаря, «знавця всіх таємних способів та слів, які дають силу. Його роль є абсолютно такою самою, як і в Старого Мудреця з міфів і казок, чиї слова допомагають героєві пройти випробування та страхи дивної пригоди».

Це те, як бачить світ Дитина у пацієнті, незалежно від того, яку історію розповідає його Дорослий, і цілком очевидно, що всім дітям, починаючи зі світанку людства, випадало мати справу з тими самими проблемами й у своєму розпорядженні вони мали ту саму зброю. Коротко кажучи, виходить, що життя ніби старе вино у нових міхах: кокосові й бамбукові пляшки поступилися козячим шкурам, козячі шкури – гончарному начинню, гончарне начиння – склу, скло – пластику, але вино навряд чи сильно змінилося, воно так само п’янить, а на дні залишається старий осад. Тому, як каже Кемпбелл, у видах пригод та дійових особах буде мало відмінностей. Отже, якщо ми знаємо якісь елементи зі сценарію пацієнта, то можемо впевнено передбачити, куди він прямує, і скерувати його в іншому напрямку, перш ніж він устигне здибатися з невдачею або нещастям. Це називається превентивною психіатрією чи «досягненням поступу». Ба навіть ліпше – можемо змусити його змінити свій сценарій або повністю від нього відмовитися, що є вже терапевтичною психіатрією чи «досягненням видужання».

Отже, точне визначення міфу або казки, якої дотримується пацієнт, не є питанням

Скачать книгу

Я не претендую на роль фахівця, який дасть вичерпний перелік або офіційно прийняту версію оповідань про Європу, Амімону, Червону Шапочку та Сплячу Красуню. Навіть колір бика Європи у різних оповіданнях коливається між білим і золотим. Поданих версій задосить для нашої мети. Джерелами історій про Європу й Амімону були: Bulfinch’s Mythology, Graves’ The Greek Myths, Hamilton’s Mythology, Lemprière’s Classical Dictionary (London, 1818), Hesiod and Moschus (Family Classical Library No. XXX, London, 1832), Ovid’s Metamorphoses і примірник книжки Едвардса Handbook of Mythology, що належав моїй матері з відсутньою титульною сторінкою (видавництво Eldredge & Brothers, рік невідомий). Історію ЧШ узято з Andrew Lang’s Blue Fairy Book, The Grimms’ Fairy Tales (Grosset & Dunlap edition) та Funk & Wagnalls’ Standard Dictionary of Folklore, Mythology, and Legend (New York, 1950). У Франції вона відома як Petit Chaperon Rouge або «Маленький Червоний Чепчик» (П’єрро, 1697), а в Німеччині як Rotkäppchen або «Маленька Червона Шапочка».Схильність психоаналітиків зосереджуватися на наповненні живота вовка камінням не має значення для актуальної мети, і в будь-якому випадку цей епізод звучить для мене як інтерполяція. Психоаналітична література про ЧШ починається з двох статей 1912 року, одна за авторством О. Ранка, інша – М. Вульфа, після чого вийшла стаття Фройда The Occurrence in Dreams of Material from Fairy Tales (1913), яку найпростіше знайти у виданні його збірки Delusion and Dream (Beacon Press, Boston, 1956) у м’якій обкладинці. Одну з найвідоміших дискусій на цю тему провадив Еріх Фромм у книжці The Forgotten Language (Grove Press, New York, 1951). Фромм пише таке: «Більшість символів у цій казці можна зрозуміти без труднощів. «Маленька шапочка з червоного оксамиту» є символом менструації». Він не каже, кому саме важко зрозуміти текст без труднощів і для кого це є символом менструації. Нещодавня стаття Л. Веши-Вагнер (L. Veszy-Wagner, ’Little Red Riding Hood on the Couch’ (Psychoanalytic Forum 1:399—415, 1966) дає принаймні якийсь матеріал із практики, хоча й непереконливий. Мабуть, найкращі припущення запропоновані Елізабет Кроуфорд (Elizabeth Crawford) у її статті ’The Wolf As Condensation’ (American Imago, 12:307—314, 1955).

У реальному житті вовки не такі лихі, як у казках. Дивіться статтю ’Wolves Social as Dogs … can be taught to be friendly to people,’ by P. McBroom, Science News 90:174, September 10, 1966. Вона підсумовує дослідження Ґ. Б. Рааба та Дж. Г. Вулпі про суспільне життя вовків, з якого випливає, що ці хижаки теж грають у транзакційні ігри. Зокрема, вовки-вигнанці грають у гру «Дерев’яна Нога», накульгуючи так, ніби їм потрібна особлива увага.