Матусин оберіг. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
Ні, не вусів, а того, як вона в мене вчепилася пальцями. Вона злюка!
– А де ти бачила добру мачуху? Мачухи всі злі, – діловито пояснила Ніна.
– Хіба вона мені вже… мачуха? – Олеся здивовано округлила очі й подивилась на подругу.
– Вусата Гора вже спала з твоїм батьком?
– Як… спала? – Олеся закліпала очима.
– Ну так, як сплять чоловік із жінкою. Не знаєш чи що?
– Чому не знаю? Знаю, – дівчинка почервоніла, хоча й до кінця не второпала, що має на увазі Ніна. – Напевно, спала.
– Значить, Лесько, у тебе вже є мачуха! – підбила підсумки Ніна й порадила: – Але ти не переймайся! Буде ображати – не мовчи, пожалійся батькові. Це в мене рідні батько й мати, пожалієшся одному – від другого отримаєш мемелів.
Олеся не стала ябедничати й нічого батькові не розповіла, але страх від того, що Вусата Гора може відібрати ключик, з того дня поселився в ній. Дівчинка намагалася оминати жінку й не потрапляти їй на очі, щоб менше спілкуватися. Відтоді мамин лист вона перечитувала лише ввечері у своїй кімнаті перед сном або тоді, коли Раїса Іванівна до них не приходила.
Розділ 7
Незадовго до Різдва Раїса Іванівна почала ретельно прибирати в усіх кімнатах. Вона прала фіранки, постільну білизну, витирала пил, чистила снігом килимки. Приходила ледь не щодня, приносила пакети з харчами й розпаковувала їх у холодильник.
– На свято познайомишся зі своїм братом, – якось заявила Вусата Гора. – Сподіваюся, що ви потоваришуєте.
– У мене немає брата, – заперечила Олеся.
– Тепер буде! – сказав їй батько.
Олеся взагалі не любила хлопчаків. У школі вона спілкувалась із багатьма дівчатками зі свого класу та з паралельного і майже ніколи – з хлопчиками. Хіба що іноді з Іванком. Він гарно вчився, був акуратним, іноді допомагав Олесі в навчанні, особливо з математики, яку дівчинка не дуже любила. Інші хлопчаки вважали його занудою й не завжди приймали у свої компанії, але то із заздрощів. Іванко займався бальними танцями, і, напевно, хлопчики заздрили його успіхам та красивим партнеркам, з якими той танцював. Олеся іноді уявляла себе на місці танцівниць, у красивому блискучому вбранні та лакових черевичках на невисоких підборах. Інші хлопчики для Олесі були забіяками та бешкетниками, які тільки й можуть, що посміятися над нею або й штурнути в плече. Звісно, бойова Ніна завжди за неї заступалася, але від того хлопчики не ставали кращими в її очах. Олеся спробувала уявити, який буде в неї брат, але, окрім розбишакуватого, розхристаного хлопчика з брудом під нігтями й неохайним виглядом, нічого в голову не йшло, тому вона з хвилюванням чекала свята.
На Святий вечір Олеся з батьком розклали в кухні великий стіл, застелили його білою скатертиною. Гості не забарилися. Раїса Іванівна поважно внесла своє велике тіло у двері, й аж тоді Олеся побачила за нею хлопця. Він був старший за дівчинку, опецькуватий, із веснянками на носі.
– Доброго вечора! – привітався він, знявши шапку.
Мав русяве волосся з рудим відтінком. «Майже рудий!» – подумала