Шопоголік. Софи КинселлаЧитать онлайн книгу.

      Западає мовчанка, а тоді я присоромлено зізнаюся:

      – Ні.

      – Усе ясно, – чоловік міцно стискає губи. – Що ж, боюся, це питання нам доведеться вирішувати разом із менеджером. Звісно, ми тепер не зможемо продати цю книжку, тож це наш збиток. Вам слід пройти зі мною і пояснити їй, що саме ви робили, коли пошкодили книжку…

      Він це серйозно? Чом би йому просто не сказати, що нічого страшного не сталося, і не запропонувати мені картку постійного покупця? Моє серце починає панічно калатати. Що мені робити? Звісно, у моєму новому режимі економії я не можу купити книжку. Але й пояснювати менеджерові я не хочу.

      – Лінн? – гукає чоловік продавчиню за прилавком із кульковими ручками. – Будь ласкава, поклич до мене Ґленіс.

      Він це таки серйозно. Він здається таким задоволеним собою, ніби зловив магазинного крадія. Чи можуть подати в суд за чорнильну пляму в книжці? Може, це вважають вандалізмом. О Боже. У мене буде судимість. Я ніколи не зможу поїхати до Америки.

      – Послухайте, я куплю її, гаразд? – насилу видихаю я. – Я куплю цю довбану книжку. – Я вихоплюю її з рук того чоловіка і поспішаю до каси, доки він не встиг нічого більш сказати. Серце в мене й досі тяжко калатає.

      Біля сусідньої каси стоїть та старенька в синьому пальті, і я намагаюся уникати її погляду. Але вона мене помічає і сповненим торжества голосом кричить:

      – Я скористалася вашою порадою! Обрала те, що, сподіваюся, їй справді сподобається!

      – Чудово, – відповідаю я, простягаючи свою збірку рецептів касирці.

      – Називається «Короткий путівник по Індії», – торочить далі літня жінка, показуючи мені товсту книжку в м’якій синій обкладинці. – Чули про такий?

      – О, – вимовляю я. – Ну, так, але ж…

      – Із вас 24 фунти 99 пенсів, – каже дівчина за моєю касою. Що? Я здивовано витріщаюся на дівчину. Двадцять п’ять фунтів просто за рецепти? Чому я не могла взяти якусь дешевеньку брошурку? Чорт. Чорт. Страшенно неохоче я виймаю кредитку і простягаю їй. Шопінг – це одне, а коли вас силують купувати, якщо ви цього не хочете, – це вже зовсім інше. Адже на ці двадцять п’ять фунтів я могла б купити, наприклад, гарну білизну.

      Утім, думаю я, йдучи з тієї крамниці, я отримала цілу купу балів на клубну карту. Що дорівнюють… 50 пенсам! І тепер я зможу готувати різноманітні смачні екзотичні страви, заощаджуючи купу грошей на готовій їжі. Справді, цю книжку можна вважати вдалим придбанням.