Темні таємниці. Андрей КокотюхаЧитать онлайн книгу.
його кусала нежива істота?
– Є різні способи лишити на тілі подібні сліди, – відповідь прозвучала розмито. – Мене зараз більше цікавить, навіщо ці відбитки закарбували на плоті.
– А хто – не цікавить?
– Звичайно. Але, Ольго, це наступне питання. Ми тепер напевне знаємо: Євгена вбили, тіло поклали на ту лиховісну дорогу. Хто знайшов? Питання. Мотив для вбивства? Мабуть, ще важливіше питання. Наріжне, основне. І, зверніть увагу, барбітурати вкупі з отрутою – земне, реалістичне пояснення наглої смерті. Яке, однак, не перекреслює тутешніх забобонів про упирів і прокляту дорогу.
– Вам доведеться все розжовувати, – зізналася Ольга. – Каша в голові, уперше за багато років не можу зібрати думки докупи.
– Буває, – кивнув Вадим, витягуючи скалічену ногу. – Вбивці чи вбивцям не досить було зжити Євгена зі світу. Вони подбали, аби прикритися одразу двома місцевими страшними казочками. Тіло залишили на так званій проклятій дорозі. А шию жертви помітили укусом хижих вурдалачих ікол. Забагато?
– Може, ви й праві. Забагато. Та ви помітили це. Хіба нікому більше не впаде в очі?
– Не тут, Олю, – він говорив серйозно. – Євгенові батьки мимоволі підіграли тутешній поліції. До суті не докопувалися, галасу не здіймали. Тихенько забрали тіло й подалися геть, ховати свого мерця. За негласною домовленістю труп не оформили як кримінальний. Убивство, ще й таке хитромудре, нікому тут не потрібне. Самі бачили цього трупоріза, у нього «дайте спокій до пенсії» на писку читається.
– Грубо, – поморщилася Ольга.
– Зате правда. Як те, що заяв таки нема. А працює воно так: без папірця жодна справа не зрушиться. Тільки ж мене інше цікавить.
– Що саме?
– Навряд чи пов’язане прямо з вашою донькою.
– Ну?
– Є ще два трупи, – нагадав Чотар. – Знайшли їх раніше. Там же, на проклятій дорозі чи біля неї. Про них узагалі нічого не відомо, звернули увагу? Хіба то тут, то там чутки ширяться. Знову щось про упирів, така всяка дурня. Але питань одразу кілька, – він відкашлявся. – З Євгеном Заплавою вашим…
– Не моїм, – у її голосі брязнуло.
– Гаразд, не з вашим Євгеном Заплавою все ясно. Батьки забили на сполох, поліція мусила шукати зниклого безвісти та оголошеного в розшук. Тому його ідентифікували. А могли ж так само спустити на гальмах, як двох попередників, згодні?
Від несподіванки Ольга рвучко підвелася, сіла. Саморобна попільничка впала, попіл розсипався по килиму.
– От дідько… Вадиме, я не думала про це.
– Бо не працювали в розшуку, – заспокоїв Чотар. – І не цікавитеся детективними романами. Там іноді можна знайти правильні моделі певних ситуацій. Тепер я завалю вас купою цікавого, – знову прокашлявся. – Ми нічого не знаємо про дві інші жертви. Хто вони? Чоловіки чи жінки? Молоді чи старші? Мають родини чи волоцюги? Чому їх ніхто не шукав? А якщо шукали – чому місцева поліція мовчить, наче риба об лід, не дає рідні знати? Мовчу вже про те, що ці жертви не мають імен.
– Мають.
– Не для нас. Попеляк і словом не обмовився.
– Не питали.
– Швидше