Янголи і демони. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
став навколішки. Він спробував поглянути на обличчя Ветри, але в того голова була скручена на сто вісімдесят градусів, а обличчя – притиснуте до килима.
Колер ціною неймовірних зусиль спромігся нахилитися й обережно повернути замерзлу голову Ветри. Почувся голосний хрускіт, і з’явилося спотворене стражданням обличчя вбитого. Колер потримав його так якусь мить.
– О Боже милосердний! – скрикнув Ленґдон і з жахом відсахнувся. Обличчя Ветри було все закривавлене. З нього на Ленґдона дивилося одне-єдине згасле око. Друга очна яма була пошматована й порожня. – Вони що – вкрали його око?!
14
Ленґдон вийшов з корпусу С на свіже повітря неймовірно щасливий опинитися подалі від помешкання Ветри. Сонце допомогло відволіктися від жахливого образу порожньої очної ями, що міцно вкарбувався в пам’ять.
– Сюди, будь ласка. – Колер звернув на стежку, що круто йшла вгору. Інвалідне крісло з електродвигуном набирало швидкість без жодних зусиль. – Міс Ветра буде тут з хвилини на хвилину.
Ленґдон наддав ходи, щоб не відставати.
– Ну що, – запитав Колер, – ви й досі не переконалися, що це справа рук ілюмінатів?
Ленґдон уже не знав, що й думати. Релігійні погляди Ветри, безумовно, насторожували, однак він не міг змусити себе відкинути численні наукові факти. І до того ж це око…
– Я й далі вважаю, – рішуче сказав Ленґдон, – що ілюмінати не причетні до цього вбивства. Викрадене око – зайвий доказ.
– Що?
– Безглузда жорстокість дуже… не в традиціях ілюмінатів, – пояснив Ленґдон. – Фахівці, що знаються на культах, кажуть, що калічити жертв задля розваги властиво передусім недосвідченим маргінальним сектам – усіляким фанатам, що стихійно коять насильство. Ілюмінати ж завжди діяли надзвичайно виважено.
– Виважено? Із хірургічною точністю вирізати людині око – це що ж, не виважено?
– Не зрозуміло, який у цьому сенс! Це не слугує ніякій вищій меті.
Інвалідне крісло різко зупинилося на вершині пагорба. Колер повернувся.
– Повірте, містере Ленґдон, це око справді слугує вищій меті… набагато вищій меті.
Ідучи через зелений пагорб, чоловіки почули з заходу стрекотіння гелікоптера. За мить з’явився й він сам – пролетів над долиною, зробив віраж і завис над злітно-посадковим майданчиком, позначеним на траві.
Ленґдон розсіяно спостерігав за гелікоптером, застановляючись, чи повноцінний нічний сон допоміг би йому впорядкувати думки, що кружляли, наче лопаті гвинта гелікоптера. Він не був у цьому впевнений.
Шасі торкнулося землі. Пілот вистрибнув з кабіни й почав викладати багаж: вовняні спортивні костюми, пластикові сумки, балони зі стиснутим повітрям і ящики з чимось, схожим на найсучасніше обладнання для підводного плавання.
Ленґдон був спантеличений.
– Це все спорядження міс Ветри? – прокричав він Колерові через ревіння двигунів.
Той кивнув і теж прокричав у відповідь:
– Вона проводила біологічні дослідження