Янголи і демони. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
хочете подивитися? – Вона показала на мікроскоп.
Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.
І тоді він це побачив.
Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі – блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювалися на її поверхні від руху.
– Воно… плаває, – вимовив він.
– Так і має бути, – сказала Вітторія. – Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані антиматерія – це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, – надскладне завдання, бо все на Землі утворене з матерії. Антиматерію можна зберігати тільки так, щоб вона не торкалася нічого – навіть повітря.
Ленґдон був вражений. І скажіть після цього, що неможливо працювати у вакуумі!
– А ці пастки для антиматерії, – втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, – теж спроектував твій батько?
– Насправді це була моя ідея, – скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. – Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему – герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях – магніти з протилежними полюсами.
– Схоже, тобі передався батьків геній.
– Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалії ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.
Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.
– Звідки надходить електрика для цих магнітів? – поцікавився Колер.
– Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, – пояснила Вітторія.
– А що, як магнітне поле зникне?
– Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.
Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.
– Анігіляція?
– Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», – спокійно мовила Вітторія.
– Зрозуміло, – кивнув Ленґдон.
– Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві нові частинки – їх називають фотонами. Фотон – це, по суті, мікроскопічний спалах світла.
Про фотони Ленґдон читав –