Інферно. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
зрозумів, що сьогодні вранці у її житті змінилося все. А життя Ленґдона також скидалося на хаос, однак він відчув, що всім серцем співчуває цій жінці.
«Вона мені життя врятувала, а я їй життя зіпсував».
Вони сиділи мовчки цілу хвилину, і атмосфера між ними ущільнювалася, наче обоє хотіли поговорити, але не мали що сказати. Зрештою вони були чужими людьми, і їхня нетривала й химерна подорож щойно добігла дорожньої розвилки, де кожен мав обрати власний шлях.
– Сієнно, – нарешті озвався Ленґдон, – коли я розберуся з консульством, то, можливо, тобі знадобиться моя допомога… Звертайся, будь ласка…
– Дякую, – прошепотіла вона й сумно відвела очі до вікна.
Поволі збігали хвилини, і Сієнна Брукс відсторонено дивилася в кухонне вікно, думаючи про те, що їй готує сьогоднішній день. Хай там як, вона не сумнівалася, що її світ матиме наприкінці дня зовсім інакший вигляд.
Сієнна знала, що це, можливо, так адреналін на неї вплинув, але вона з подивом для себе виявила, що її вабить до цього американського професора. На додачу до своєї фізичної привабливості він, здавалося, ще й мав щире й добре серце. У якомусь далекому, іншому житті Роберт Ленґдон міг би навіть виявитися тим чоловіком, із яким їй захотілося б бути разом.
«Та він ніколи б не захотів бути зі мною, – подумала вона. – Бо я зіпсута».
Поки вона намагалася придушити емоції, щось за вікном впало їй в око. Вона стрімко підвелася і, притиснувшись обличчям до скла, увіп’ялася поглядом униз, у вулицю.
– Роберте, поглянь!
Ленґдон пильно поглянув униз на гладенький чорний мотоцикл BMW, який щойно з гуркотом підлетів до готелю «Пенсіоне ла Фіорентина» і зупинився. Його водій був високий та дужий, у чорному шкіряному костюмі та шоломі. Коли ж він граціозно зіскочив із мотоцикла і зняв із голови блискучий шолом, то Сієнна почула, як Ленґдону перехопило подих.
Шпичасте волосся жінки неможливо було не впізнати.
Вона дістала вже знайомий пістолет, перевірила глушник і засунула його назад до кишені куртки. А потім, рухаючись із грацією смертельно небезпечного хижака, прослизнула до готелю.
– Роберте, – прошепотіла Сієнна голосом, що тремтів від страху. – Щойно уряд Сполучених Штатів послав декого, щоб тебе вбити.
Розділ 13
Прикипівши поглядом до готелю внизу, Ленґдон відчув, як його охопила паніка. Жінка зі шпичастим волоссям щойно зайшла до готелю, а він ніяк не міг второпати, звідки вона дізналася адресу.
Адреналін хлинув у його судини, вкотре заплутавши хід думок.
– Уряд моєї країни послав до мене вбивцю?
Сієнна була спантеличена не менше за нього.
– Роберте, це означає, що ота попередня спроба вбити тебе в шпиталі також була санкціонована урядом твоєї країни. – Вона підвелася і двічі перевірила замок у дверях своєї квартири. – Якщо консульство Сполучених Штатів має дозвіл на твоє вбивство… – Вона не закінчила думку, але їй і не треба було цього робити. Потенційні наслідки були самі собою очевидні й жахливі.
«Що