Інферно. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
наче на підтвердження слів Сієнни поодаль з’явилася група студентів; вони наближалися дрібними кроками, тримаючи під пахвами етюдники. Студенти про щось гомоніли, чиркали запальничками, підкурюючи цигарки, і висловлювали подив через блокпост біля Порта Романа.
Ленґдон і Сієнна пригнулися, щоби їх не помітили студенти, і тоді Ленґдона несподівано вразила дивна думка: «Напівзакопані грішники з ногами, що стирчать догори».
Можливо, та думка з’явилася в нього через сморід людських випорожнень, а може, через велосипедиста, що вертів ногами, напівлежачи на велосипеді, та яким би не був мотив, Ленґдон умить подумки повернувся до смердючого світу пекельних канав і голих ніг, що стирчали там з-під землі.
Раптом він повернувся до своєї попутниці.
– Сієнно, на тій «Мапі пекла», що ми бачили в тебе у квартирі, голі ноги стирчали з-під землі в десятій канаві, так? На найнижчому з рівнів восьмого кола?
Сієнна здивовано на нього поглянула: мовляв, знайшов час для таких запитань.
– Так, на самому дні.
На якусь частку секунди Ленґдон повернувся до лекції, яку читав у Відні. Він стояв на сцені. Наближаючись до тріумфального фіналу, він продемонстрував публіці гравюру Доре «Геріон» – крилату потвору з отруйним жалючим хвостом, котра жила над восьмим колом.
– Перш ніж зустрітися із сатаною, – сказав Ленґдон, і його низький голос забринів у гучномовцях, – ми мусимо пройти крізь десять канав восьмого кола, у яких зазнають покарання шахраї, тобто особи, винні в скоєнні навмисного злочину.
Ленґдон змінив слайд і показав фрагмент восьмого кола, а потім провів публіку вниз через кожну канаву, одну за одною.
– Згори донизу ми маємо спокусників, яких б’ють батогами демони… підлесників, що плавають у людських екскрементах… церковників-заробітчан, наполовину закопаних у землю головою донизу, чиї ноги стирчать догори… чаклунів із головами, повернутими назад… продажних політиків у киплячій смолі… лицемірів у свинцевих мантіях… крадіїв, яких кусають змії… правників-шахраїв, яких пожирає вогонь… сіячів розбрату, яких розрубують навпіл демони… і насамкінець брехунів, спотворених хворобами до невпізнання. – Ленґдон знову повернувся обличчям до аудиторії.
– Скоріш за все, Данте надав цю останню канаву брехунам тому, що через низку брехливих свідчень його вигнали з улюбленої Флоренції.
– Роберте! – озвалася Сієнна.
Ленґдон сіпнувся – і повернувся до реальності.
Сієнна запитально дивилася на нього.
– У чім річ?
– Отой варіант «Мапи пекла», що ми маємо із собою в проекторі, – сказав він збуджено. – Картину змінили! – Він витягнув із кишені проектор і струснув його настільки сильно, наскільки це дозволяв тісний простір. Кулька-активатор заторохтіла, але її звук поглинуло ревіння поліцейських сирен. – Той, хто підкоригував цю картину, змінив і порядок рівнів у восьмому колі!
Коли пристрій засвітився, Ленґдон спрямував його на пласку поверхню перед собою.