Темні уми. Александра БракенЧитать онлайн книгу.
мені здалося, що я примерзла до свого стола навічно. Гадки не маю, скільки би я ще там ціпеніла, якби не підійшов охоронець і не виніс мене назовні.
«Ґрейс – мертва, – міркувала я. – Ґрейс мертва? Ґрейс мертва».
І потім все тільки погіршало.
Через місяць після першої великої хвилі смертей Центр із контролю та запобігання хворобам видав п’ятикроковий перелік симптомів, щоби допомогти батькам визначити, чи перебуває їхня дитина під загрозою ГПІНа. На той час половина моїх однокласників уже померла.
Мама так добре заховала листівку з переліком, що я знайшла її лише випадково, залізши в кухні на стільницю в пошуках захованої мамою шоколадки, і там, за формочками для випікання, угледіла її.
Як визначити, чи ваша дитина під загрозою, – зазначалося на флаєрі. Я впізнала цей оранжевий аркушик: кілька днів тому місіс Порт передала його для батьків тих кількох учнів, котрі ще в неї залишилися. Вона склала аркуш удвоє, а відтак ще й за допомогою степлера скріпила трьома скобами, щоби ми не могли прочитати. «ЛИШЕ ДЛЯ БАТЬКІВ РУБІ» – напис на зовнішній стороні був тричі підкреслений. Тричі – це вже серйозно. Батьки явно хотіли убезпечити мене від чогось.
На моє щастя, листок був уже розпечатаний.
1. Ваша дитина раптом стає млявою та замкненою і/чи втрачає цікавість до занять, які їй раніше подобались.
2. У нього/неї з’являються значні труднощі в концентрації, чи, навпаки, він/вона гіперконцентрується на завданнях, унаслідок чого він/вона втрачає лік часу і/чи забуває про себе й інших.
3. У нього/неї починаються галюцинації, блювота, хронічні мігрені, провали в пам’яті і/чи непритомні стани.
4. Він/вона проявляє схильність до невмотивованих спалахів агресії, нерозважливих вчинків чи самоскалічення (непояснимі опіки, синці чи порізи).
5. У неї/нього розвивається небезпечна і незрозуміла поведінка чи здібності, які завдають вам чи іншим фізичної шкоди.
ЯКЩО У ВАШОЇ ДИТИНИ НАЯВНИЙ БУДЬ-ЯКИЙ ІЗ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНИХ СИМПТОМІВ, ЗАРЕЄСТРУЙТЕ ЙОГО/ЇЇ НА САЙТІ GPIN.GOV І ЧЕКАЙТЕ, ПОКИ ВАМ ПОВІДОМЛЯТЬ ПРО ТЕ, У ЯКУ НАЙБЛИЖЧУ ЛІКАРНЮ ЇЇ СЛІД ВІДВЕЗТИ.
Дочитавши листівку й акуратно її згорнувши, я поклала її на попереднє місце, а потім виблювала у рукомийник.
Згодом на тижні зателефонувала бабуся і своїм звичним, «по-бабусиному» переконливим тоном пояснила мені, що куди не кинься – повсюди вмирають мої однолітки. Але лікарі шукають цьому ради, і мені не слід хвилюватись, адже я – її онуця, тому зі мною все буде гаразд. Я ж повинна бути цяцею і сказати батькам, якщо почуватимуся якось дивно, еге ж?
Усе вкрай стрімко обернулося з поганого на жахливе. За тиждень після того як у нашому кварталі поховали трьох чи чотирьох дітей, президент звернувся з офіційною промовою до народу. Мама з татом дивились трансляцію наживо у комп’ютері, а я підслуховувала, стоячи за дверима кабінету.
– Мої співгромадяни, американці, – звернувся президент Ґрей, – сьогодні нас спіткала нищівна криза, яка загрожує не лише