Червоний Дракон. Томас ХаррисЧитать онлайн книгу.
Мені завжди подобався персонаж Далії Іяд у «Чорній неділі», і я хотів написати роман, де головною героїнею є сильна жінка. Тож я розпочав із Кларіс Старлінг, і не минуло й двох сторінок нової книжки, як я дізнався, що вона матиме відвідати доктора. Я надзвичайно захоплювався Кларіс Старлінг і, певно, відчув легенький укол ревнощів, коли доктор Лектер зміг зазирнути їй у душу з такою легкістю, яка недоступна мені самому.
На той час, коли я взявся записувати події в «Ганнібалі», на мій превеликий подив, доктор уже почав жити власним життям. Судячи з усього, якимось дивом вас він захопив так само, як і мене.
Я жахався роботи над «Ганнібалом», жахався морального зношення, боявся шляхів, які оберуть для себе герої, боявся за Старлінг. Зрештою, я їх відпустив, як треба відпускати всіх своїх персонажів, я дозволив доктору Лектеру й Кларіс Старлінг заправляти долею згідно зі своїми характерами. Тут не обійшлося без ввічливості.
Як сказав один султан: «Я не тримаю соколів – вони зі мною живуть».
Коли взимку 1979 року я зайшов до Балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців і за мною ляснули великі металеві двері, я ще не знав, що чекає на мене в кінці того коридору. Нечасто ми розпізнаємо цей звук – коли за нашими спинами ляскає засувка долі.
1
Вілл Ґрем посадовив Кроуфорда за стіл для пікніків, що стояв між будинком і океаном, та подав йому склянку чаю з льодом.
Джек Кроуфорд поглянув на старий затишний будинок, на дерев’яні стіни зі сріблястими соляними патьоками, що виблискували в яскравому світлі.
– Треба було перехопити тебе в Марафоні, коли ти вже йшов із роботи, – сказав він. – Тобі не хочеться говорити про це тут.
– Мені ніде не хочеться про це говорити, Джеку. Це тобі треба поговорити, тож давай, викладай. Тільки не діставай ніяких фотографій. Якщо привіз фотографії, то хай вони лишаються в портфелі – незабаром повернуться Моллі й Віллі.
– Що тобі відомо?
– Те, що писали в Miami Herald і Times, – відповів Ґрем. – Дві родини вбито в їхніх власних будинках, з перервою в місяць. Бірмінгем і Атланта6. За подібних обставин.
– Не подібних. За однакових.
– Скільки вже було зізнань?
– Вісімдесят сім, коли я довідувався сьогодні по обіді, – сказав Кроуфорд. – Штукарі. Жоден не знав подробиць. Він розбивав дзеркала й користався уламками. Ніхто про це не знав.
– Що ще ви приховали від газетярів?
– Що він білявий, праворукий і дуже сильний, а ще носить взуття одинадцятого розміру7. Вміє в’язати булінь. Усі відбитки гладенькі, від рукавичок.
– Ти про це привселюдно казав.
– Із замками не дуже вправний, – продовжував Кроуфорд. – Останнього разу скористався склорізом і присмоком, аби потрапити в будинок. А, і група крові – АВ8, резус позитивний.
– Його хтось поранив?
– Наскільки нам відомо, ні. Тип визначили за спермою та слиною.
Бірмінгем – місто в штаті Алабама, Атланта – столиця штату Джорджія; відстань між населеними пунктами становить приблизно 230 км.
Відповідає десь 44 розміру за європейською системою.
Четверта група, найрідкісніша.