Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія. Джек КэнфилдЧитать онлайн книгу.

      Крок

      Нам здається, що наші дії – лише крапля в океані. Але океан став би меншим без цієї краплі.

      Один наш приятель ішов якось на заході сонця безлюдним мексиканським пляжем. Невдовзі він помітив неподалік ще одного чоловіка. А наблизившись, зауважив, що той повсякчас нахиляється, піднімає щось і кидає у воду. Знов і знов шпурляє чимось в океан.

      Коли наш приятель підступив ще ближче, то розгледів, що чоловік підбирає морських зірок, яких прибило до берега, і одну за одною кидає назад у воду.

      Це спантеличило нашого товариша. Він зупинився поруч із чоловіком і сказав:

      – Добрий вечір, друже. А що це ти таке робиш?

      – Повертаю морських зірок в океан. Бачиш, тепер відплив, тому їх винесло на берег. Якщо їх не кинути у воду, то вони помруть від нестачі кисню.

      – Розумію, – відповів наш приятель, – але на цьому пляжі, мабуть, тисячі таких зірок. Тобі не вдасться врятувати кожну. Їх надто багато. І ти ж усвідомлюєш, що таке відбувається на сотнях пляжів уздовж усього узбережжя? Що нічого не можеш змінити?

      Чоловік усміхнувся, підняв ще одну морську зірку й закинув її у воду зі словами:

      – Щойно змінив долю цієї!

      Подарунок

      Яким прекрасним може стати день,

      Якщо його торкнулася сердечність!

      Цю зворушливу історію про автобус, що стрибав дорогами Півдня, розповів нам Беннетт Керф.

      На одному сидінні вмостився старенький сивочолий чоловік з букетом свіжих квітів. Через прохід сиділа дівчинка, яка не могла відірвати очей від букета сусіда. Коли настав час виходити, старий імпульсивно поклав квіти на коліна дівчинки.

      – Бачу, що вони тобі сподобалися, – пояснив він. – Гадаю, моя дружина зрадіє, коли я розповім, що вони дісталися тобі.

      Дівчинка, взявши квіти, дивилася вслід старому, який вийшов з автобуса й попрямував до воріт маленького цвинтаря.

      Стати таким братом

      Інколи бути братом – це краще, ніж бути супергероєм.

      Брат подарував моєму другові Полу на Різдво автомобіль. Напередодні свята, коли Пол вийшов із офісу, навколо його нової блискучої машини замилувано ходив вуличний хлопчак.

      – Пане, це ваша автівка? – спитав він.

      – Так, – кивнув Пол. – Мій брат подарував мені її на Різдво.

      Малий був приголомшений.

      – Тобто брат дав її просто так, і вона вам нічого не коштувала? Ого, хотів би я… – повів був він і затнувся.

      Звісно, Пол здогадувався, чого хотілося цьому малому. Мати такого брата. Але те, що сказав хлопчик далі, вразило Пола просто в серце.

      – Хотів би я, – провадив малий, – стати таким братом.

      Пол зачудовано глянув на хлопчика, а тоді зненацька спитав:

      – Бажаєш покататися?

      – Так,