Тридцять дев’ять сходин. Джон БакенЧитать онлайн книгу.
прислухався до найменшого шуму і постійно запитував у мене, чи можна довіряти Паддоку. Раз чи два він упадав у дратівливість, яка межувала з істерикою, хоча потім і просив за це вибачення. Я не звинувачував його. Я все розумів: він звалив на себе тяжку, смертельно небезпечну працю.
Його турбувала не власна безпека, а успіх розробленого ним плану. Цей чоловік був увесь, із голови до п’ят, викуваний із щирої сталі. В один із вечорів він набрав особливо урочистого вигляду.
– Послухайте, Ганнею,– сказав він.– Я вирішив, що маю ґрунтовніше посвятити вас у цю історію. Було б шкода піти, не залишивши по собі когось, хто зміг би продовжити боротьбу…
І Скаддер узявся докладно розповідати мені те, про що раніше згадував лише побіжно.
Я слухав неуважно. Чесно кажучи, його власні пригоди цікавили мене куди більше, ніж будь-які політичні матерії. Про себе я вирішив, що Каролідес і його справи мене не стосуються, тому багато з того, що говорив мій гість, начисто вивітрилося з моєї пам’яті. Однак він ясно дав зрозуміти, що небезпека почне загрожувати Каролідесу тільки тоді, коли той приїде в Лондон, причому виходити вона буде з найвищих сфер – настільки високих, що ні в кого не виникне жодних підозр. Із цією небезпекою, за його словами, пов’язана якась жінка; він назвав її ім’я – Юлія Сечені. Наскільки я зрозумів, вона мала стати наживкою, за допомогою якої передбачалося виманити Каролідеса з-під опіки охоронців. Потім він згадав про якийсь чорний камінь, про якогось шепелявого пана, а також дуже докладно описав того, чиє ім’я не міг вимовляти без здригання: старого з молодим голосом, що володів здатністю затягувати очі плівкою, мов хижий птах.
Крім того, він часто заговорював про смерть. Більш за все він боявся не впоратися зі своїм завданням, але нітрохи не турбувався за власне життя.
– Я гадаю, померти – все одно, що заснути після тяжких праць і прокинутися літнього дня, відчуваючи, як у відкрите вікно вривається запах свіжого сіна. Я багато разів дякував Богові за такі ранки там, у нас у Кентуккі, і сподіваюся подякувати йому знову, коли прокинусь на іншому березі Йордану.
Наступного дня він мав вигляд набагато бадьоріший і просидів майже до вечора за читанням біографії генерала Джексона14. Я сходив на ділову вечерю з одним гірським інженером і повернувся додому близько о пів на одинадцяту, збираючись, як завжди перед сном, зіграти зі Скаддером партію в шахи.
Я пам’ятаю, що, коли штовхнув перед собою двері курильні, тримав у роті сигару. За дверима було темно – це здалося мені дивним. Я подумав, що Скаддер, напевно, уже ліг.
Я клацнув вимикачем, але в кімнаті нікого не було. І тут я побачив щось таке, від чого сигара випала у мене з рота, а на чолі виступив холодний піт.
У дальньому кутку – навзнак, незграбно розкинувши руки,– лежав мій гість. У серці Франкліна П. Скаддера стирчав довгий ніж, який намертво приштрикнув його тіло до мостини.
Глава 2
Молочник вирушає в дорогу
Я
Томас Джонатан Джексон (1824–1863) – генерал Конфедеративних Штатів Америки в роки війни між Північчю та Півднем, один із найвідоміших воєначальників в історії США.