Бурштин. Василь ТибельЧитать онлайн книгу.
Сашко, зведуть тебе дівки із розуму. Бачив, як очицями стрельнула? Грім, а не дівка! – промовив Гриша.
– Цукерочка! – прицмокнув Володько.
– Та годі вам, я ж просто пива попросив,– відмахнувся Сашко, трохи шаріючись. Але хлопці ніби й не помітивши його ніяковості, весело переморгнулися. Сашко ж звернувся до оповідача:
– То давай, Грицю, вішай далі свою локшину!
– А ти дарма смієшся,– надувся Гриша, але продовжив розповідь: – Кажу ж, одного разу дід сидів за чаркою з моїм батьком, а я, малий, десь поруч, вуха розвісив… І що б ви думали я почув? Розповідав дід Мирон, як колись пішов за Синій Горб, довго йшов – до самого болота. Чи по гриби, а мо, так чогось понесло. Забрів бозна-куди, а ви ж знаєте, які там пливуни й трясовиння. Аж бачить – озеро серед лісу, береги кам’яні, урвисті, а на березі після грози яму вимило біля соснового коріння. Чи там закинуте вовче лігво, чи росомаха підкопала… Він не втримався й зазирнув туди, а там – щось світиться, ніби дідько свічку запалив. Уже й смеркало, та дідьків дід не боявся, бо й сам, як я казав, дещо знав. Поліз туди Мирон і витяг здоровенний шмат бурштину – з кінську голову завбільшки. Обтер, придивився, а всередині золота монета застигла й ніби сяє, та така… ну, завбільшки як цей пляцок! – Гриша тицьнув виделкою на надкушений оладок на тарілці.
– Таки з пляцок, чи, мо, більша? – гигикнув Володько.
– Ну, може, як цей вареник. Так, Галю? – Гриша поклав руку на талію офіціантки, що саме принесла повні кухлі й закуску.
– Знову байки плетеш? Руки прибери! Я на роботі,– сердито гаркнула у відповідь дівчина та так блимнула очима, що хлопець аж відсахнувся. Друзі вибухнули сміхом. Проте дівчина не пішла, а всілася на вільний стілець біля Сашка. А Гриша вів далі:
– Старий поклав на пеньок свою знахідку і ну дубасити по самородку палицею, аби золото дістати. Бо важко ж додому перти такий шмат.
– Ну й дурень! Та за такий кусень, та ще й із вкрапленням золота, можна було й тоді купу грошей взяти,– знову втрутився Володько.
– Помовчав би вже! Он твій старий колись похвалявся, що віз бурштину в печі стопив. Чого ж ти, такий грамотний, не спинив його? – осік оповідач.– Так от, гатить він по тій каменюці, аж раптом чує – земля стугонить, а з озера бризки летять. Підняв Мирон голову й жахнувся – прямо на нього пре вогняний кінь…– Гриша притишив голос та обвів поглядом принишклих слухачів: – І кінь той – без голови!
– Тьху, та ну тебе! Мені ще в ніч працювати! – сплеснула руками дівчина й, перехрестившись, пішла за прилавок.
– Ну, дід, я так розумію, напудив повні кальсони? – засміявся Володько.
– А ти не скалься! – зупинив приятеля Сашко. А тоді звернувся до оповідача: – Скажи чесно, Гришо: десь прочитав або фільм бачив?
– Ось тобі хрест, що власними вухами чув! – Гриша рвучко підвівся й також перехрестився.– А дід… та який йому сенс брехати, він же однією ногою вже на тій стороні?
– Добре, сядь, не гарячкуй. Далі що?
– Що? Дід Мирон казав: якби не натільний хрестик, був би йому