Шопоголік на Мангеттені. Софи КинселлаЧитать онлайн книгу.
– обертається Сьюз (губи в неї з одного боку яскраво-рожеві). – Може, ту маленьку кремову? Чи червоний портплед?
– Я думала про оцю, – кажу, витягаючи нову кислотно-зелену тверду валізу з-під ліжка. – Я її купила цими вихідними, і вона просто розкішна.
– Ого! – вигукує Сьюз, і очі в неї розширюються. – Бекс! Очманіти! Звідки це?
– «Фенвікс», – відповідаю я, широко всміхаючись. – Круто, правда?
– Це найкрутіша валіза, яку мені випадало бачити! – згоджується Сьюз, захоплено доторкаючись до неї пальцями. – То… скільки в тебе тепер дорожніх сумок?
Вона скидає очима на мою шафу, де вишикувалися коричнева шкіряна валіза, лакована дорожня сумка і три несесери.
– Ти ж бачиш, – кажу, трохи напружуючись. – Скільки треба.
Може, я останнім часом накупила й забагато сумок для багажу. Але річ у тому, що я їх давно не купувала, у мене була одна-єдина потерта полотняна торбинка. А відтак, кілька місяців тому, в самому серці «Гарродс» на мене зійшло неймовірне одкровення – таке, як ото на святого Павла дорогою в Мандалай. Сумки для багажу. І відтоді я відіграюся за всі згаяні роки.
До того ж кожному відомо, що хороша дорожня сумка – це інвестиція.
– В мене саме чай заварюється, – мовить Сьюз. – Хочеш?
– О так, будь ласка! – погоджуюсь я.
– З «Кіткатом»? – усміхається Сьюз.
– Звісно, з «Кіткатом».
У нас нещодавно гостював один товариш Сьюз, спав на нашій канапі, а поїхавши, залишив нам величезну коробку з сотнею «Кіткатів». Це просто чудесний подарунок на знак подяки, але через нього тепер увесь день ми їмо самі «Кіткати». Втім, як зазначила Сьюз учора ввечері, що швидше ми їх їмо, то швидше вони закінчуються – тож певною мірою це корисно для здоров’я – запихатися ними якнайбільше.
Сьюз виходить з кімнати, а я повертаюся до своєї валізи. Так. Зосередитись. Поскладати. Я справді маю впоратися швидко. Мені потрібен лише базовий, структурований, капсульний гардероб для короткого відпочинку в Сомерсеті. Я навіть склала перелік – з ним усе має бути зовсім легко й просто.
Джинси: двоє. Це легко. Потерті й не такі потерті.
Футболки:
Власне, треба троє джинсів. Я просто мушу взяти ті нові з «Дизель», вони крутезні, хоч і тіснуваті. Вдягатиму їх на кілька годин увечері абощо.
Футболки:
А, ще оті вкорочені з вишиваним візерунком з «Оазис», бо я їх жодного разу не вдягала. Але їх можна й не рахувати: це ж майже шорти. І взагалі, скільки того місця потрібно на джинси, правда ж?
Гаразд, джинсів, либонь, досить. Я завжди зможу взяти ще, коли захочу.
Футболки: на вибір. Так, подивимося. Звичайна біла, звісно ж. Ще сіра. Чорна вкорочена, чорна сорочка («Кельвін Кляйн»), ще одна чорна сорочка («Варегауз», але на вигляд крутіша), рожева без рукавів, рожева з блискітками, рожева…
Я зупиняюся, поклавши половину згорнутих футболок до валізи. Це просто маячня. Чи ж можу я передбачити, які футболки я схочу вдягти? У футболках головне